|
ПРЕСА ПРО НАС
|
ОЛЕСЬ ДОНІЙ: «ОСТАННЯ БАРИКАДА» ГОТУЄ АКЦІЇ ПО ВСІЙ УКРАЇНІ…»10.02.2009 17:41
Про акцію «Барикада на Тузлі» я дізнався з «Кримської світлиці». А ось свідком «Останньої барикади» у Києві став випадково. Оскільки з Олесем Донієм мріяв поспілкуватися давно, то вважаю це добрим знаком.
Спочатку за лідером молодіжної «революції на граніті» (за нею я уважно стежив у 1990 році) спостерігав здаля. Він то виходив на імпровізовану сцену, що постала на Михайлівській площі у центрі Києва, то зникав у людській масі Подумав про те, що Олесь, дійсно, володіє якоюсь особливою енергетикою. Аура «повстансько-патріотична» і в той же час м’яка, лагідна, українська… Не Жириновський, одним словом. Мабуть, такими були повстанські командири Холодноярської республіки… Старшини галицької УГА і переважно галицько-волинської УПА, певно ж, були жорстокішими. Але ця м’якість людям подобається – до Олеся постійно підходять все нові й нові люди, про щось розпитують, діляться наболілим. Патріотичні жіночки у вишиванках перешіптуються між собою: «От би Україні такого президента! Може, дочекаємось колись?».
Ох, вже ці романтичні українські натури! Хлібом не годуй – дай лише лідера, ватажка, месію… Не надто раціональна установка в епоху комп’ютерних технологій, але себе так швидко не переробиш, і щось у цьому, дійсно, є. Принаймні те, що головою мистецького об’єднання «Остання барикада» є такий харизматичний лідер, думаю, сприяє успіху.
Коли люди неохоче почали розходитись, несучи до київських домівок святковий настрій майдану, я поставив Олесю декілька запитань. Зокрема, спитав і про нинішню акцію.
- Це був фестиваль повстанської і патріотичної пісні «Покрова». Завершилося свято… Це - маленька дещиця того, що можна зробити для вшанування пам’яті всіх героїв, які віддавали своє життя за Україну. Не будемо забувати, що це - найбільше свято української зброї!
Саме тому ми попросили, щоб хор «Гомін» заспівав «Червону калину». На моїй пам’яті у 80-х роках цей хор співав пісні, які тоді ще не наважувався співати ніхто. А вони співали навіть «Ще не вмерла Україна» - саме під цю пісню нас збирали міліцейські «бобіки»…
- Бачу, в Києві свято вдалося. Козацькі пісні якнайкраще пробуджують козацькі гени… Зрештою, воно й не дивно – тут Київ, місто заселене переважно українцями, хай навіть і зросійщеними. А на Півдні і Сході, зокрема в Криму, такий успіх навряд чи можливий?
- «Остання барикада» готує акції по всій Україні. Це все наша земля, шкода тільки, що Криму центральна влада приділяє надто мало уваги.
І в гуманітарній сфері, і в соціальній. Ту надмірну напругу, яку частенько провокують іззовні (і часто-густо вона виливається на сторінках кримських газет), її можна нівелювати, проводячи спільні культурно-мистецькі акції. Саме тому ми провели українсько-російсько-білорусько-кримськотатарський фестиваль, а тепер після його завершення плануємо випустити невеликий збірничок «Барикада на Тузлі». Там будуть представлені всі поети, які взяли участь в акції, будуть і вірші чотирма мовами.
- Отже, ці збірнички можуть розходитись і в Криму, і по всій Україні? Може, й по Білорусі також?
- Ну, не знаю наскільки добре вони будуть розходитись, і скільки з них опиниться у Москві чи в Мінську. Важливо, що це конкретний прояв міжнаціональної толерантності. Ми хочемо, щоб вона запанувала в Криму, і тому робимо такі кроки. Це - зразок «зустрічного руху», і це дуже важливо, адже ми знаємо, що інколи частина населення не сприймає ту чи іншу культуру. Зокрема, у Криму не всі сприймають українське.
- Ви знову плануєте акції в Криму?
- Більшість наших фестивалів задумані як щорічні. Але це не завжди залежить від нас. У нас є багато хороших ідей, але не завжди вдається знайти спонсорську підтримку. Не всі готові економічно підтримати наші проекти, хоча й схвалюють на словах нашу діяльність.
- А як вас сприймають у патріотичному російському середовищі? Толерантно чи вороже?
- По-всякому. У нас же є представники російськомовної громади Криму… В організації проекту дуже допомагав Ігор Сід. Це російськомовний поет з Керчі. Тобто він українець, але пише російською мовою… Зрозуміло, що є різне ставлення. Але ми намагаємося співпрацювати з тими, хто розуміє, що Україна всерйоз і назавжди. Нам так потрібне мирне співіснування всіх етнічних груп, і цьому потрібно вчитися!
- Україна назавжди… У вас в цьому жодного сумніву немає? Після подій у Грузії, коли від неї остаточно відділилися Абхазія і Осетія… Після гучних заяв закарпатських русинів… Після мітингів кримських сепаратистів…
- Україна назавжди! Те, що ворогів у незалежної України є достатньо – це вже інша справа. І для того, що вижити у цьому важкому світі, Україна повинна ставати сильнішою, міцнішою. Ми намагаємося цьому сприяти, допомагаємо конкретними справами.
Скажу відверто: я дуже хотів би, щоб наші мистецькі проекти організувала не купка романтиків, а щоб більшість населення підставила своє плече…
Сергій ЛАЩЕНКО.
Київ – Львів. |
|
|
.png)
