ПРЕСА ПРО НАС

«Острів Тузла: Кулемет і добре слово - краще ніж просто добре слово»

20.02.2009 12:24

Атанайя Та

 

 
 
 

Зараз трохи дивно згадувати, що колись навіть Президент нашої держави не знав, що є в нас такий острів – Тузла. Проте сумнозвісні події п’ятирічної давнини спричинили нечувану популярність цього острова, якого навіть нема на звичайних мапах… Ваші перші асоціації зі словом «Тузла»? Правильно: міжнаціональний конфлікт, російська експансія, ескалація конфлікту, смерть москалям. Олесь Доній, голова Мистецького об’єднання «Остання барикада» та за сумісництвом нардеп, вирішив подолати ці стандарти. Себто переписувати історію він не збирався – а надумав просто змінити її напрямок. Тому провів Перший літературний українсько- кримсько-татарсько- білорусько- російський (відразу з міжнародним статусом, проте фінансований виключно українською стороною) фестиваль «Барикада на Тузлі». Звичайно, це була вже далеко не перша акція такого штибу, проведена «Останньою барикадою». В активі цього мистецького об’єднання дуже багато дітищ – чого вартий хоч би «День Незалежності з Махном» у Гуляйполі… Але ТАКОГО Україна ще не знала! Попри свою збіса комерційну назву (адже погодьтеся – словосполучення «Барикада на Тузлі» відразу викликає цікавість) фестиваль не переслідував жодної комерційної мети – ба навіть політичної, хоча приватно в ньому брали участь деякі колеги Олесі Донія по нардепівському цеху – Юрій Стець та Сергій Василенко. Та й географія фестивалю лежала в тих широтах, куди рідко ступає нога свідомого українця: Сімферополь – Керч – острів Тузла. З 1 до 3 серпня близько п’ятдесяти учасників чотирма мовами (українською, російською, кримсько-татарською у приблизно рівних пропорціях плюс білоруською) тішили загал, створюючи різноманітні перформанси, що привертали увагу не розбалуваних мистецтвом тубільців. Серед учасників було помічено представників різних регіонів України і зарубіжних митців: зокрема це Лірник Сашко, Е. Драч, С. Пантюк, А. Полежака (м. Київ), Л. Багірова, С. Ушкалов (м. Харків), А. Родіонов, Г. Лукомніков (м. Москва) та багато інших. Звичайно, не обійшлося без форс-мажорних обставин: кримські вороги української та світової культури намагалися вставляти палиці в колеса фестивалю, проте організатори та учасники проявили здатність перегруповуватись і, мов кішка, падати на всі чотири лапи. Коли директор сімферопольської бібліотеки ім. Івана Франка відмовив у наданні приміщення ввіреної йому бібліотеки, де мав відбутися один із заходів фестивалю, Міністерство оборони (ось уже звідки допомоги чекати було б дивно!) дозволило провести виступи письменників у місцевому будинку офіцерів. Щоправда, все одно не так сталось, як гадалось: “мама фестивалю” Оксана Омельченко, зорієнтувавшись на місці, оцінила обстановку і запропонувала виступити перед будинком офіцерів, зробивши його частиною декорації. Це видовище було настільки незвичним і несподівано захопливим, що багато потенційних споживачів української літератури набули статусу чинних, відкривши для себе існування цієї самої літератури. Не менш цікавими були й інші перформанси наприклад, «Я люблю Крим, Крим любить мене» від А. Федірка (м. Чернівці), фаєр-шоу від театру вогню «Вольфрам» (м. Феодосія), «Правий поступ» від І. Шейх-Заде (м. Бахчисарай) – коли всі учасники мали змогу у прямому сенсі залишити свій слід на Тузлі (себто пофарбованою правою п’яткою наступити на її аерофотознімок) або «Казки для дорослих» від Лірника Сашка, коли в процесі розповідання казок виник стихійний дует – до Сашка приєднався його російський конкурент Скоморох Ілля… Проте на звання найяскравішої події фестивалю можуть претендувати два заходи: перформанс від Сашка Недонія «Поглиблення каналу українсько-російської дружби» (захід, безумовно, пародійний, проте дуже концептуальний) та виступ літераторів в міській тюрмі м. Керч (учасники були вражені тим, наскільки вдячною виявилася публіка – адже ці сімсот в’язнів раптом відчули, що не всім на них начхати, і навіть культурні цінності, які й відрізняють людину від худоби, несподівано теж стали їм доступними). Мешкали учасники у Керчі, у спеціально орендованому пансіонаті. Взагалі-то на Тузлі теж є пансіонат – його мешканці збільшили кількість глядачів і слухачів. Завдяки зусиллям мас-медіа віртуально долучитися до фестивалю при бажанні міг ледь не кожен українець: «Остання барикада» сама здивувалася з колосальної інформаційної підтримки, наданої як головним інформаційним спонсором – ТРК «5 канал» - так і просто інформаційними партнерами: УНІАН, «Главред», «Україна молода», “Профіль”, “Газета 24”. Та й начебто не відвернулись два профільних міністерства – культури та туризму і сім”ї, молоді та спорту… Тому були постійні анонси та інші матеріали… І дуже шкода, що вітер – штормове попередження! – не дав змоги відправити на Тузлу пересувну телестанцію 5-го каналу, яка приїхала спеціально. Як не дивно, організаційні моменти були на висоті: у потрібний час у потрібному місці опинились і баржі, і крани, проте телевізійники не змогли доїхати до Тузли та створити прецедент першої прямої трансляції того, що відбувається на острові. Олесь Доній, практично «винуватець торжества», поділився враженнями, повернувшись із Криму: «Ми спростували всі закиди, що це сприятиме якимсь негативним процесам – навпаки! До Криму взагалі мало уваги. А його потрібно приєднувати до нашого культурного простору. І робити це слід м’яко, розумно, надзвичайно толерантно, не пробуючи перебивати через коліно. Крим не повинен почуватися осторонь загальноукраїнських процесів! Тому це був дуже потрібний захід і з культурницького погляду, і з державницького». На запитання про перспективи розвитку фестивалю Олесь Доній поділився планами уже на наступний рік залучити до участі у фестивалі представників усіх народів, наявних у кримській історії: італійців, турків, естонців… Що ж, як-то кажуть, великому кораблю – велика торпеда! Себто творчих успіхів!
 
"Друг читача"

КОМЕНТАРІ

Ім’я

Коментар

Введіть код,
зображений на малюнку

НАШІ ДРУЗІ






Буквоїд




Всі права застережені.

© 2008 Мистецьке об'єднання «ОsтаNNя Барикада»