ПРЕСА ПРО НАС

Розмова з Олесем Донієм, організатором фестивалю “День незалежності з Махном”

18.02.2009 13:43

Олесь Доній (ЗІК)Цьогоріч загальнодержавні святкування Дня незалежності загалом нічим не відрізнятимуться від минулорічних, позаминулорічних, поза-позаминулорічних тощо. Стандартні привітальні виступи владоможців і стандартні концерти та розваги на площах міст і містечок. Утім, хто забажає відзначити цей день особливо, отримає змогу зробити це завдяки фестивалю “День незалежності з Махном”, який відбуватиметься 24-25 серпня на батьківщині легендарного анархіста в містечку Гуляйполе Запорізької області. Ідейним натхненником саме такого формату свята та фестивалю є Олесь Доній, з яким кореспондент “Газети” зустрівся ще до його від’їзду в Гуляйполе.

– Олесю, я так розумію, що ініціатива відсвяткувати саме так День незалежності належить вам?

– Щодо ідеї фестивалю – то це справді так, але певну роль тут відіграв і Сергій Жадан, який дуже захопливо розповідав про свою поїздку в Гуляйполе, тож, по суті, завдяки йому народилася ідея зробити такий фестиваль. А його ідея була давно, тож складання сценарію зайняло буквально декілька днів, потім я обдзвонив приятелів – літераторів і музикантів, запропонував їм узяти участь. А тоді почалося найгірше та найскладніше – домовленості про фінансування. Над цим працював упродовж останніх півроку.

– Що ж буде в Гуляйполі?

– Готуючи цей фестиваль, спирався на те, що відбувалося в клубі “Остання барикада”, який існував у Києві. А там дуже часто проводили концерти рок-гуртів і літературні вечори. Однак окрім цього, були ще й бардівські вечори та зустрічі з політиками. Тож усе це я переніс і на фестиваль. У “Дні незалежності з Махном” візьмуть участь гурти “От вінта”, “Мед хедс”, “Вася клаб”, “Мертвий півень”, “Вій”.

– Буде багато письменників, із найвідоміших – Подерв’янський, Жадан, Винничук, Покальчук, Прохасько, Любко Дереш і Назари – Гончар і Федорак. Окрім концертів і літературних читань, на малій сцені, як уже казав, відбуватимуться бардівські вечори, а також менші акції, як-от презентація фільму та книжки про Махна, лірник Сашко з гурту “Вій” читатиме казочки.

– Знаю, що, крім цього, планували й інші акції?

– Не лише планували, вони будуть! Це перегони політиків на тачанках. Точно можу сказати, що в них братиме участь Юрій Луценко, який про це привселюдно заявив на прес-конференції. Також попередню згоду дали Тарас Чорновіл від Партії регіонів і депутат від Соцпартії Філіндаш. Однак чи будуть вони – напевне не знаю. Буде ще одна акція, яка стосується політиків, – “Томатний лідер нації”. Придумав її давно-давно, але реалізую лише тепер. Ми зробимо великі плакати всіх найвідоміших українських політиків: Ющенка, Тимошенко, Януковича, Мороза, Симоненка – вони будуть такими собі мішенями, перед ними стоятимуть ящики з помідорами, хто захоче в кого кинути, матиме змогу зробити це. В кого потрапить найбільше – той томатний лідер нації. Ця акція є реакцією на те, що відбувається в Україні. Не секрет, що ростуть настрої “проти всіх”: і проти “біло-блакитних”, і проти “помаранчевих”. У цьому плані ми показуємо, що можуть бути інші сили – принаймні в мистецтві, в культурі, яким, за великими рахунком, “пофіг” що ті, що ті, а є одна цінність. Ця цінність – незалежність України. Адже проблема – зі всією елітою, не лише з одним кольором, оскільки вся нинішня політична еліта не задовольняє суспільство. Країні нічого “не світить” із нею.

– А з “неполітичних”
акцій?

– Цікавим має стати такий собі письменницький боді-арт. Тут письменники розписуватимуть своїми творами тіла охочих.

– Чи було щось таке, чого не вдалося реалізувати?

– Так, ми хотіли підірвати в Гуляйполі бронепоїзд. Задля цього домовилися з МВС про піротехніку, але коли приїхали по бронепоїзд, з’ясували, що його вже не існує – селяни розібрали.

– До речі, про МВС. Якщо те, що серед спонсорів зазначено Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту, ще можна зрозуміти – акція все ж таки молодіжна, то присутність МВС дивує...

– МВС забезпечуватиме нас охороною, дає наметове містечко, харчування, міліцейський оркестр, який також братиме участь у музичній частині нашого фестивалю. Взагалі я ніколи не брав грошей від державних структур, а тут просто підійшов до знайомих – Юрія Павленка та Юрія Луценка, їм, мабуть, було незручно відмовити.

Зрештою, вважаю, що така позиція державних структур, тих же міністерств є правильною. Адже ми святкуємо День незалежності. Тож ідеологема тут така: ми хочемо принести на ті землі українську культуру – літературу, музику. Абсолютною помилкою було б, щоб це все “забронзовіло” та було лише в Києві. Друге: святкування Дня незалежності стосується всіх українців, тому воно має набирати демократичних форм.

– Але прив’язування Дня незалежності до контраверсійної постаті Нестора Махна – це, м’яко кажучи, сміливий крок.

– Просто не може український історичний пантеон якось звужуватися, адже якщо говоримо про єднання нації, то повинні висмикувати історичні постаті і з Півдня, і зі Сходу. Інакше вони ввійдуть у підмурівок нової південно-східної української ідентичності. Ми повинні їх забирати. Не лише Петлюра та Скоропадський мають бути в цьому, як я називаю, історичному пантеоні. Всі вони – контраверсійні персонажі, на жаль, ворогували, билися між собою, через що і не вдалося тоді домогтися незалежності. А нині влаштуємо таке собі примирення. Чого їм тоді не вдалося, зробимо тепер, усіх їх упишемо в українську історію.

До речі, Махно у своїх спогадах, які вийшли в Парижі, на першій сторінці писав, мовляв, дуже шкодує, що вони виходять не українською мовою, позаяк він не знає літературної української, бо так склалося життя. Тож якщо не вийшло українізувати Махна за життя, то можемо зробити це тепер – увести його в історію як прояв українського волелюбного духу.

– Важко було домовлятися про проведення цього фестивалю безпосередньо на місці – з обласною запорізькою владою, районною?

– Нам сприяють! Ми все вирішили! Причому це не залежить від партійності. Гуляйпільська влада дуже підтримує нас. Адже то не партійне, політичне свято, то свято незалежності. Хто любить українську культуру, нехай святкує, хто не любить – нічого не вдієш.

– Як прогнозуєте, скільки людей відсвяткують День незалежності разом із Махном?

– Думаю, тисяч сім-вісім. Десь так. Усі, хто приїде, житимуть у наметовому містечку.

– Із того, що ви розповідаєте, цей фестиваль буде дуже схожим за своїм духом, програмою на легендарний “Вивих”, який на початку 1990-х відбувався у Львові. Це що,  дежа вю?

– Для мене це не може бути дежа вю, оскільки я не був на “Вивиху”, відповідно, не можу повторити те, чого не бачив. Але ті, хто робив “Вивих”, – це люди з нашого середовища, зі Студентського братства. У нас більш-менш схожі погляди. Погляди на те, що Україну потрібно модернізувати, розвивати сміхову культуру, треба критичніше ставитися до влади, до “бронзових” персонажів. У цьому плані абсолютна спільність ідей і підходів.

– Ви згадували про “Останню барикаду”, що воно таке?

– “Остання барикада” – це творча структура, яка може організувати акції будь-де й де-факто є організатором фестивалю “День незалежності з Махном”. А спершу був клуб під такою ж назвою, перший український у Києві. Його ідея полягала в поєднанні двох речей: клуб мав представляти українську міську культуру, бо її асоціюють лише зі селом, водночас – українську переможну традицію. Адже в нас існує традиція “оплакування” поразок, а не гордість, святкування своїх перемог. Ми плачемо над Берестечком і Крутами, де нас били, замість того, щоб оспівувати Конотоп і Жовті Води, де били ми. Тому цей клуб був у міському антуражі – цегла, бетон, метал, арматура, а по-друге – були фотографії з переможної української революції – Революції на граніті 1990 року як зразок, що українці можуть домагатися кращого життя для себе.

– Чому закрили цей клуб?

– Тому що клуб був тільки україномовним – щодо акцій і щодо персоналу. Були часті зустрічі з політиками, у яких будь-хто міг запитати про будь-що. Там були Ющенко, Кравчук, Хмара, Матвієнко, Мороз – різні політики. Окремий день був для бардів, для рок-концертів, постійно були літературні презентації. Оскільки клуб існував за часів Кучми, то його вважали таким собі оплотом опозиції й, урешті, 2001 року його таки закрили. У підсумку я відкрив клуб “Остання барикада” – дуже схожий на той, що був, але менший, у Харкові – також цілком україномовний.

– Чому саме в Харкові?

– У Києві не знайшов людей, які дали б гроші на такий клуб, у Харкові знайшов. У столиці досі не виявив. Але є ідея зробити такий заклад не лише в Києві, а й у кожному обласному центрі України. Це було значно важливіше, ніж якась політична партія.

Розмовляв Захар Федорак

http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2006/08/22/17783/

КОМЕНТАРІ

Ім’я

Коментар

Введіть код,
зображений на малюнку

НАШІ ДРУЗІ





Буквоїд

Всі права застережені.

© 2008 Мистецьке об'єднання «ОsтаNNя Барикада»