ПРЕСА ПРО НАС

День Незалежності на тачанках (2008р.).

18.02.2009 12:22

або Побудова анархічного суспільства на конкретно взятому стадіоні

У Гуляйполі на стадіоні „Сільмаш” утретє відсвяткували День Незалежності з Махном. Таке альтернативне святкування в історичному центрі українського анархізму – резиденції Нестора Махна – запропонувало мистецьке об’єднання „ОстаNNя барикада”.

Якщо подивитися на постать Махна у міфотворчому ключі, він цілком може взяти на себе роль українського Че Гевари. Повний комплекс символів для створення історичного бренду є: харизматична зовнішність, пристойна кількість слоганів, тачанки з кулеметами, власна повстанська армія, створена ним Гуляйпільська республіка, любов і повага своїх поплічників, звання Батька Махна, постійні конфлікти з владою, бунтівний дух та суперечлива ідея.

Втім, власне анархічну діяльність Махна чомусь хочеться порівняти із фестивальною ватрою. Уявіть: величезну купу дубових поліняк поливають бензином і підпалюють. Результат – короткий яскравий спалах і все... майже як нетривале захоплення Махном Єлисаветграду у 1918 році.

Щодо брендів, то „одним з...” став славнозвісний фестивальник Артур, якого шукали протягом уже двох українських фестивалів (на Шешорах та Підкамені). Барикадівці, окрім того, що виготовили банер „Шукаєш Артура – тобі на Гуляйполе”, видали справжньому Артурові іменний бейджик?.

За вже майже легендарним висловом організатора Олеся Донія, українська культура може бути або мертвою, або агресивною. У тому, що вона таки жива, можна переконатися й поза межами Гуляйполя. Агресія ж виявлялася передусім у надгучному викрикуванні віршів зі сцени, стрілянині зі стартового пістолета „отаманом пекельним” поетом Артемом Полежалою (під кінець фесту револьвер таки конфіскували охоронці) і чорних прапорах.

У іншому все було досить мирно. Навіть митці під час акції „Поетичний боді-арт” все більше вдавалися до символіки любові й торгових марок, ніж власне до поезії чи агресії. А дехто навіть поспішив прикрити груди моделі бюстгалтером, щоправда намальованим...

Махновський транспорт


Тачанки, які свого часу поливали ворогів кулеметними чергами, переважно їздили по колу на стадіоні, навантажені чорними прапорами, козаками у вишиванках і місцевими дітлахами. А під час „простою” слугували атракціоном „зафоркайся на тачанці і погладь коника”.

Музичну частину можна назвати двоякою. На подібних заходах зазвичай надають перевагу динамічним гуртам, які забезпечують стабільне „гоцання” під сценою. Тому вибір організаторами „Флітів”, „Мертвого Півня” та „Zdob si Zdub” був досить виправданим. Фестивальники влаштовували справжній хаос у пилюці під їхні ритми та „особливу” пластику вокаліста „Півнів” Міська Барбари.

Трохи дивно виглядали на гуляйпільскій сцені „Бумбокс”, „Крихітка Цахес” та Сергій Бабкін. Жодним чином не зменшуючи внесок музикантів у сучасну українську музику, констатуємо, що цей фестиваль трохи „не їхнього формату”... Втім, з огляду на минулий рік, у цього фестивалю – така вже традиція.

Наметове містечко


Ще одним символом Гуляйполя можна було б вважати пилюку під сценою. Попри минулорічні обіцянки організаторів, менше її не стало. А у поєднанні з майже 40-градусною спекою вона створювала незабутній коктейль... Втім, танці у распіраторах чи банданах, пов’язаних на обличчя, теж створювали своєрідну атмосферу. Гурт „Бумбокс” узагалі визнав, що та пилюка була просякнута духом анархізму. Цікаво, чи долітала вона до сцени?

Конкурс із явно не пацифічною ідеєю „Томатний лідер нації” не викликав того ажіотажу, на який розраховували організатори. Крім того, цей чи не єдиний політичний елемент фестивалю виглядав заангажованим (втім, може ведучий і справді не упізнавав окремих політиків?)

Напевне, головним анархічним елементом були смітники, які впадали в око своєю відсутністю. І, пробачте, туалети, які не могли повноцінно обслуговувати усіх „махновців”, тому делегували частину своїх повноважень стіні, що огороджувала стадіон. На превеликий жах жителів наметового містечка, яким пощастило оселилися поблизу...

Найбільше дискусій виникло навколо платного входу. Хоча цю практику вже було відпрацьовано на тих же „Шешорах” та „Трипільському колі”, анархічний дух якось протестував проти цього. Щоправда, 20-25 гривень за вхід дали свій позитивний результат – значно знизилася кількість агресивно налаштованих „місцевих”, які хотіли попити пива на стадіоні і позмагатися у гучності своїх шансонових рингтонів, а за сприятливих умов влаштувати „махач із махновцями”. Тож таку „фільтрацію” можна було лише вітати. Втім, як розповідають організатори, місцеві жителі швидко зорієнтувалися і просто почали „ксерити” стрічки-браслети сірого кольору (такі носили організатори і волонтери), забезпечуючи собі комфортний прохід на фестиваль.

Зустріч поколінь


Багато українських фестивалів, що проходять у маленьких містечках чи селах, окрім головної музично-культурно-відпочивально-позитивної функції є непоганим шансом підзаробити для „аборигенів”. Хай небагато, але 25-30 гривень з людини за ніч у провінції теж гроші. Так само „своє” беруть продавці усіляких пиво-квасів-консервів та перевізники. От з останніми якраз і прогадали організатори цьогорічного Махнофесту. Квитки на автобуси до Гуляйполя були розпродані, добра частина фестивальників застрягала у Запоріжжі на тривалий час або добиралася автостопом.

Дуже „анархічно” і „вільнодумно” виглядали браслети-перепустки на фест – особливо порядковий номер на кожному. Чомусь він нагадував відому пісню про „групу крові на рукаві...”. Не менш абсурдним був „паспорт” на встановлення намету.

До вагомого „мінусу” фестивалю можна віднести слабко заповнену денну програму. Звичний ажіотаж викликав хіба вічний рятівник фестивалів Сашко Лірник (він виступав у наметі, де було більш-менш прохолодно) та гурт барабанщиків. Для тих, на кого спека не справила враження, було влаштовано волейбольний майданчик, де команда гуляйпільців змагалася із командою „понаєхавших”. З іншого боку, розслаблена денна програма давала змогу трохи поспати у тіні дерев, адже вночі барди і розмови біля наметів могли цьому суттєво завадити, а палюче сонце вже о восьмій ранку перетворювало намет на сауну.

Анархічні веселощі


Непоганою задумкою стала програма у гуляйпільському Будинку культури. Там у другій половині дня проходили виступи окремих гуртів, махновські слеми, кінопокази (особливо здивувала присутність у програмі фільму „Три любові Степана Бандери”) та літературний аукціон. На останньому за 50 гривень можна було купити натільник Жадана, а за 55 - окуляри Андруховича. Окрім свого просвітницького завдання, цей культурний осередок банально рятував від спеки.

„День незалежності з Махном” був своєрідним намаганням винести українську фестивальну культуру на Схід. Власне, це вдалося, бо найбільше людей приїхало з навколишніх областей. Трохи менше з Києва, хоча був і західноукраїнський десант. Головна ж ідея фестивалю, за словами Олеся Донія – продемонструвати вільний український дух та сприяти просуванню сучасної української культури в маси. Що ж, розмальовування дівочих тіл маси сприйняли „на ура”?. А хто малював? Поети!

http://www.moemisto.com.ua/7317

КОМЕНТАРІ

Ім’я

Коментар

Введіть код,
зображений на малюнку

НАШІ ДРУЗІ






Буквоїд




Всі права застережені.

© 2008 Мистецьке об'єднання «ОsтаNNя Барикада»