«Начитався Шевченка і став бандитом». На Черкащині встановили пам’ятник борцям із більшовиками

08.11.2010 16:16

«Начитався Шевченка і став бандитом». На Черкащині встановили пам’ятник борцям із більшовиками

У незвичний спосіб відзначили день Жовтневої революції у селі Легедзине Тальнівського району Черкаської області.  Там відкрили пам’ятник селянам, які в 1920 році повстали проти загонів Червоної армії під орудою Котовського.

Повстання відбулося 10 листопада 1920 року - тоді селяни зуміли затримати бригаду радянської армії. У боях брали участь жителі семи черкаських сіл - Легедзиного, Вишнополя, Тальянок, Косенівки, Зеленькова, Камянечого та Рогів. Через 90 років після цих подій нащадки повстанців з ініціативи громадського об’єднання “Толока Легедзине” вирішили встановити пам’ятник. Зібрали 40 тисяч гривень. До збору коштів долучилися мешканці згаданих сіл, а також меценати, чиї прадіди теж брали участь у повстанні 1920 року.

Як розповів “Прочерку” автор монументу, скульптор Микола Теліженко, ідея виникла влітку, під час проведення щорічної толоки в Легедзиному. Майстрові вона сподобалася, тож він відразу запропонував концепцію:

- Пам’ятник, як древо життя. А воно в українців переважно зображувалося на рушниках. Тому пам’ятник – це чотири рушники, які моляться за цих загиблих людей, а вгорі знаходиться знак вічного руху. Борони директор музею Владислав Чабанюк зібрав серед місцевого люду, - розповів Теліженко. Над скульптурою він працював близько двох місяців. Мав помічника, співавтора — скульптора з села Моринці Юрка Олійника. На кожному «рушникові» автори пам’ятника викарбували важливі віхи історії України - трипільську добу, княжу добу, козацький період і період початку ХХ століття.

- Отак мовою символів і знаків хотілося розмовляти з дідами-прадідами, щоб майбутні покоління також могли це все прочитати, - підсумував Микола Теліженко.

Головний організатор дійства — директор історико-культурного заповідника “Трипільська культура” Владислав Чабанюк пояснив, чому для відкриття обрали саме 7 листопада:

Приїхала і донька скульптора - відома дизайнерка Олеся Теліженко з чоловіком Русланом Зайченком

- Частина людей святкують його як день Жовтневої революції, а інші згадуватимуть учасників повстання селян проти частин Червоної армії. Це своєрідний момент історичної справедливості. Бо я пригадую, що ще був малим, і слухав від діда свого Євлампія, від діда Зінька Пасічника від багатьох старих людей, які пошепки розповідали, що таке було. Це якось не вкладалося в те, що ми вчили в школі. Ми дуже часто акцентуємо увагу на тому, що в нас були Крути, було Берестечко – героїчні моменти з поразками, то це невелика подія для всієї історії України, але вона дуже значима, бо з таких маленьких подій і складається історія боротьби наших людей за незалежність, яку ми ніби так легко здобули у 1991 році. Але це все дякуючи тому, що покоління людей перед цим жертвували собою, своїм майбутнім – хтось кар’єрою, а хтось і життям, тому незалежність виборювалася тяжко і через кров. І зараз ми маємо ту державу, яку хотіли бачити, - підсумував Чабанюк. За його словами, до пам’ятника невдовзі зроблять підсвітку.

- Цікаво було б дати підсвітку червоного кольору по білому. Має бути гарно, - розмірковував директор заповідника.

Тим часом, до Легедзиного на відкриття пам’ятника з’їхалося чимало відомих людей. Так, був казкар Олександр Власюк (Сашко Лірник). Його вразило те, що повстанці вивезли за село борони і розклали їх кількома рядами, щоб таким чином створити пастку для ворожої кінноти

- Ці люди знали, що загинуть, проте повстали. Борони виклали! Я б не додумався. І кожен зубець у цій бороні – це як цвях для ворога. Тим більше таких борон буде, тим скоріше Україна звільниться. Перші кроки заклади ці повстанці, другі – ми трохи допомогли, а далі вже будуть іти наші діти, які виростуть справжніми українцями. Ми вже закінчуємо фільм про Чорного Козака, а наступний фільм,  я  думаю, буде про повстання у Легедзиному. Бо нам є чим пишатися, - розповів Сашко Лірник легедзянам.

Гурт «Гуляйгород» не лише потішив присутніх своїми козацькими піснями. Виявляється, хлопці також долучилися до ініціативи громади і дали кошти на спорудження пам’ятника. Приїхало також подружжя Зайченків-Теліженків. Відома дизайнерка Олеся Теліженко тішилася, що на вулиці гарна погода і не доведеться переживати, що синочок Аскольд змерзне. А голова виконкому УНА-УНСО Руслан Зайченко, схоже, анітрохи не засмутився із того, що за нього на виборах мера проголосувало лише 168 черкащан.

Черкаський кобзар Михайло Коваль присвятив пісню полеглим повстанцям

Нардеп і очільник мистецього об’єднання «Остання барикада» Олесь Доній був у доброму гуморі й назвав Легедзине “центром культури”.

- Усі сьогодні сюди їдуть. Сашко Положинський, Артем Полежака, Євген Їжак з гурту «Тарута», гурт «Тінь Сонця», «Гуляйгород», кобзар Тарас Силенко, історики, письменники, люди, які творять зараз культуру, а культура – це є боротьба. І насправді нам зараз страшенно пощастило. Адже Легедзине – це центр українського щастя. Ви подивіться – ви нуртуєте, ви досі боретеся, у вас то фільми знімають, то про вас кіно знімається, тепер у вас встановлено пам’ятник нашим героям, пам’ятник боротьби українського народу за свою незалежність. Вам пощастило, бо у вас є люди, які пам’ятають, і які продовжують цю боротьбу. І від такого центру тяжіння дуже багато залежить. Останні півроку я в Легедзиному буваю набагато частіше, аніж у багатьох обласних центрах, - зізнався Доній.

Василь Шкляр - письменник, який родом із Черкащини, вирішив подарувати місцевим школярам свою книгу “Чорний Ворон”.

- Уже хтось говорив, що цих героїв, які полягли в бою проти червоних окупантів, назвали бандитами. І чекісти у своїх поясненнях характеризували повстанців так – «начитался Шевченки и стал бандитом». І я кажу, що немає більшого компліменту для українського героя, ніж ці слова. І немає більшої похвали для Шевченка, ніж ці слова. Це ж яку силу слова треба було мати поетові, щоб прочитавши його, зректися всього, стати за волю України і написати на своєму прапорі «Воля України або смерть!», і стояти з цим прапором до кінця! Я хочу сьогодні школі Легедзиного подарувати цю книжку «Чорний Ворон» про ще одного нашого знаменитого отамана із нашого краю. А ще хочу висловити свою найбільшу сподіванку – якщо хоч один хлопчина, прочитавши цю книжку, стане «бандитом», це буде для мене найвищим щастям, - сказав Василь Шкляр, чим викликав бурхливі оплески легедзян.

Уперше до Легедзиного приїхав співак Сашко Положинський (група "Тартак"). Він зізнався, що збирався побувати на славетній толоці, проте влітку з цим не склалося.

- А сьогодні приїхав якось так несподівано. Мене запросили, але я вчора тільки приїхав до Києва і думав, що не поїду, проте зранку прокинувся із бажанням кудись помандрувати. Не пошкодував. Але з іншого боку, трошки прикро, що я сюди мав із іншими цілями приїхати, а сьогодні тут атмосфера не та, до якої я себе морально готував. Такі ініціативи з одного боку тішать, а з іншого боку – це таке собі продовження отієї отаманщини, яка свого часу зіграла досить важливу роль в історії України. З одного боку, вона ніби то дала привід пишатися своїми героями, а з іншого боку – завадила нам збудувати свою Українську державу. Сьогодні ми говоримо про це повстання – дійсно, у 1918 році селяни не виступали проти радянської влади, у 1919 році, коли тут, можливо, не в самому селі, але точно в районі Тального, українська армія тримала фронт, не захотіли селяни підтримати армію. І є така інформація, що вони взагалі не дуже охоче йшли в армію, а якщо й ішли, то це були якісь юнаки-добровольці, тоді як армія потребувала саме досвідчених вояків, які пройшли імперіалістичну війну, які ховали зброю по стріхах – отакі потрібні були вояки – навчені й озброєні. А їх у 1919 році не було. Натомість, у 1920 році, коли вони вже все зрозуміли, було пізно. Їх, фактично, поодинці перебили. Щодо пам’ятника, то він мені сподобався. Гарний. Але знову ж таки – те, що на пам’ятнику борони – це дуже символічно. Там має як мінімум кулемет «Максим» стояти. Бо наші вороги понаставляли по всій Україні пам’ятників з танками, гарматами, ракетами та літаками, а ми ставимо пам’ятники з боронами. Причому, це пам’ятник не трударю чи хліборобу, а людям, які боронили землю боронами. Борона – не тому, що вона боронить і захищає, а тому, що боронить і вирощує, - слушно зауважив Сашко Положинський.

На відкриття пам’ятника зійшлося чимало людей. І хоча Владислав Чабанюк напередодні розповів про свої побоювання, що більше буде “приїжджих, ніж місцевих”, все ж ці побоювання, на щастя не справдилися. Особливо відрадно, що було багато малечі — звісно, діти не все розуміли з того, що говорили поважні дорослі дяді, проте, здається, головну суть промов вони таки “вловили”.