Україна як фестиваль адекватності

29.09.2010 13:55

Україна як фестиваль адекватності

Андрій Кокотюха, спеціально для «Главреда», 26.09.10 // 19:35

Спочатку – офіційна інформація.

24 вересня народний депутат України голова ради правозахисного громадського руху «Русскоязычная Украина» Вадим Колесніченко, президент Єврейського форуму України Аркадій Монастирський та голова ВГО «Правозахисна організація «Спільна мета» Руслан Бортнік звернулися з відкритим листом до голови СБУ Валерія Хорошковського, в якому просять перевірити законність проведення Фестивалю «Гайдамака.UA» (24-26 вересня 2010 року в Ірпені) і забезпечити дотримання Конституції України, законів України, у тому числі ст. 161 ККУ, яка забороняє умисні дії щодо розпалювання національної, расової і релігійної ворожнечі, приниження національної честі та гідності тощо. Також вони просять СБУ повідомити їх про вжиті заходи.

Насправді немає нічого дивного у тому, що депутат від Партії регіонів Вадим із на диво українським прізвищем Колесніченко починає писати листа до СБУ, в якому звинувачує фестиваль української патріотичної пісні «Гайдамака.UA» в… коротше, в усьому, що прописано в статуті славно- і сумнозвісної Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі. Всі, хто ще не встиг дізнатися, у чому політик, нічим хорошим в Україні не відомий, звинувачує відомих українських музикантів, може зробити це ось тут .

Але я про інше – про відповідь депутата Олеся Донія, організатора цього музичного дійства. «Тут є проблеми не політичного характеру, а простежується необхідність психіатричної експертизи. Варто звернутися до психологів, психотерапевтів щодо адекватності Колесніченка, який робить звинувачення того, що ще не відбулося», - зазначає пан Доній. І додає: «Будь-яке згадування про незалежність України у нього викликає якусь незрозумілу лють. Він сприймає дуже болісно, що Україна отримала незалежність. Можливо, у нього якась психологічна дитяча травма, пов’язана з усім українським».

У даному випадку навряд чи треба списувати все на сварку двох народних депутатів України та їх політичних сил. Вже доведено: політиків в Україні нема. В правильному, первісному розумінні слова «політик»: «людина, яка займається політичною діяльністю з метою прийняття важливих для країни рішень». У нас політики або рішень не ухвалюють узагалі, бо їм заважає Конституція України, або, відсунувши Конституцію та її положення, вони приймають рішення в Україні на користь кого завгодно, крім своєї власної держави.

І ось ці люди будуть робити зауваження музикантам, про що і як їм треба співати. Ні, я розумію, в Криму не так давно пройшов конкурс на кращий твір про Віктора Януковича, і переможець навіть щось там отримав, від чого на радощах заспівав, як я собі думаю. Але якби автор цих рядків особисто не спілкувався з Олесем Донієм за пару тижнів до початку його фестивалю, цей текст навряд чи був би написаний.

Бо суть розмови була така: Доній на повному серйозі заявляє, що у них сухий закон, відсутність матюків, повага до всіх національностей та віросповідань, а я йому на це наше, українське, звичне в таких випадках: «Ой, чувак, да ладно, знаю я!» Виявляється, не знаю: тепер у середовищі потенційних митців усе набагато серйозніше, ніж було ще півроку тому, коли Нацкомморалі можна було вголос послати на кілька літер абетки.

Сьогодні ситуація переламалася не на користь, вибачте за пафос, прав нації на самовизначення в Україні, а громадян відповідно – прав на самовираження. Тому політик Доній правий, коли каже: «Шановний, вони нас пасуть, тому будьте обережні!» Результат нашої обережності, як кажуть, «на лице»: ще ніхто нічого не зробив, а він уже готовий писати в СБУ скаргу на неіснуючих порушників громадського спокою. Як всяка не повністю адекватна людина, пан Колесніченко навіть у банальному: «Добрий день» вважає підступ. Тому негайно вживає превентивних заходів.

Якщо вже зовсім на те пішло, чому перераховані на початку тексту організації не апелюють до ст. 161 Кримінального Кодексу України, яка, нагадаю, забороняє розпалювання національної, расової ворожнечі та приниження національної честі й гідності, коли заходить мова про діяльність міністра освіти та науки України? Свої погляди Табачник висловлював щонайменше протягом останніх десяти років як в усній, так і письмовій формі. Непотрібно вкотре перераховувати всі приклади, що підтверджують українофобію Дмитра Володимировича та його відверту неповагу до громадян тієї національності, яка на території України є титульною. Кому цікаво – наберіть хоча б у «Яндексі» навіть російською мовою слово «антиукраинские», і воно відразу буде автоматично продовжено, утворивши фразу «антиукраинские высказывания Табачника». Посилань на жодне інше прізвище там не буде. Кому не хочеться експериментувати, може підняти ось цю публікацію , де якщо не повний комплект порушень паном Табачником згаданої всує статті ККР та основних положень закону «Про захист суспільної моралі», то щонайменше «джентльменський набор».

Після цього краще замовкнути, аби не потягся нескінченний «парад неадекватностей» сучасної нам України, який триває, дай Боже, з березня 2010 року, а насправді – з серпня 1991-го. Прикро, але правда. Визнати цю правду – перемогти Табачника, Колесніченка та їхню «Русскоязычную Украину». Бо серед справді російськомовних українців ціле море адекватного народу. І все це море залило «Гайдамаки». Хто не був – той просто не доїхав в силу сімейних обставин. Зате в ті дні ці та інші нормальні люди слухали українську музику. Не на зло Табачнику з Колесніченком, бо це тупо – робити щось комусь на зло, як вони. Просто слухали – бо вона класна!