НОВИНИ

Виставка Володимира Луцика

20.10.2008 22:17

15 жовтня у стінах «Смолоскипа» було морально перерізано стрічку
виставки Володимира Луцика – художника, більше знаного за кордоном,
ніж на історичній батьківщині.

Утім, це й не дивно – адже останні десять років Володимир живе у Римі, малюючи як комерційні полотна (стилізація під старовину, яку так полюбляють великі поціновувачі
історії італійці), так і речі «для себе» – зразки стовідсотково українського мистецтва. Напевне, трохи дивно, живучи в Італії з її прекрасними краєвидами, малювати Україну – вірніше, свою ностальгію за нею (одна робота Луцика так і називається – «Ностальгія»). Утім, художник стверджує, що Італія чимось настільки близька з Україною, що
там зовсім не почуваєшся, як на чужині. Проте Володимир хоче повернутися до рідного Львова – каже, що художник повинен мати рідний дім із майстернею, а не переїжджати з однієї зйомної квартири на іншу, хоча оренда житла у Римі й набагато дешевша, ніж, скажімо, у Києві.
Виставку майже урочисто відкрив її організатор і натхненник, а за сумісництвом друг юності Володимира Луцика – Сергій Пантюк. Свої тили він укріпив двічі колегою (по красному письменству та по заснуванню сайту www.inlit.com.ua) Борисом Гуменюком, представивщи його як мистецтвознавця. Від мистецтвознавства Гуменюк відмовився, проте у своїй промові віддав належне майстерності Луцика, звернувши увагу присутніх і на те, що тут нема жодного «простого», незмішаного кольору, і на те, що виставлені картини вражають своєю багатопластовістю – навіть не всі пласти читаються, деякі діють
безпосередньо на підсвідомість…
Надали слово й винуватцеві торжества – щоправда, він був небагатослівний, бо все, що хотів, уже сказав своїми полотнами, а те, чого ще не встиг, пообіцяв ще обов’язково сказати новими полотнами.
Завершував офіційну частину «господар дому» Ростислав Семків. Він не став зловживати терпінням пристуніх, закликавши їх самим підійти ближче до стін і сформувати власну думку.
Після цього гостей чекав міні-фуршет. Наступні відвідувачі виставки фуршету не застануть, але картинами насолодитися зможуть. Себто головне їх чекатиме два тижні у «Смолоскипі» (вул. Межигірська, 21). А навесні можна чекати вже чогось більш «повновісного» – скажімо, видання буклета і/або великої виставки у більш просторому приміщенні.

Автор: Атанайа

КОМЕНТАРІ