|
Бард
Тарас Житинський приїхав із Лондона до Києва на три дні, щоб виступити
на концертах до свята Покрови та дня створення УПА 14 жовтня на
Михайлівській площі та 16 жовтня в Києво-Могилянській Академії. Він
співає козацькі, січові та повстанські пісні. На концерті пан Тарас
розповідає: «Колись давно, в Стародавньому Римі, імператор Троян казав,
що народ можна знищити, не обов’зково воюючи з армією чи руйнуючи
храми, можна просто знищити його історію. Ми зараз знову підіймаємо цю
історію, яку для нас зберіг наш народ. Він цю свічку проніс крізь
століття, і ми так само її несемо, ця свічка ніколи не загасне. Піснями
ми повертаємо українську історію».
Для Вас це мабуть особливе свято, адже Ваші батьки обоє були в УПА?
Так, це правда. Батьки
воювали в Українській Повстанській Армії - батько на Волині, а мама на
Тернопільщині. А потім були репресовані, і я народився в Казахстані. В
Україну приїхав вперше, коли мені було 25 років. Почав вчити мову
зразу. Дуже тяжко далася, але далася. Бо перша мова у мене була
російська.
Зараз Ви живете в Лондоні?
Я б так не ставив питання, я працюю в Лондоні. А живу я завжди тут, в Україні. Де б не був. Ви розумієте?
Так. А як Ви ставитесь до того, що у всіх програмах Вас зазначають як Тарас Житинський з Лондона?
Кльово. Так от, як був фестиваль в Унежі, то всі були з України, а завдяки мені цей фестиваль став міжнародним.
А громадянство у Вас українське чи британське?
Українське, але маю можливість їздити без проблем.
 А в Лондоні ким працюєте?
У мене своя група,
називається «Земляки». Ми працюємо в українському ресторані один день
на тиждень. А потім в українському клубі, їздимо з концертами по всій
Великобританії, де є українська громада. У Великобританії є 48
локальних українських громад.
А де ще виступаєте?
Оце зараз 3 дні в Києві,
потім лечу на один день до Лондона, а потім в США, там у мене концерти
в Чікаго і у Нью-Йорку. А потому маю концерт в Польщі у Вроцлаві.
Українська пісня знаходить шлях до всіх. Я побував у дуже далеких
краях, майже півсвіту об’їздив і міг порівняти, і як музикант можу
сказати, що красивіше за українську народну пісню просто нема.
Коли і як Ви переїхали в Лондон?
В середині 90-х. Поїхав на гастролі і досі гастролюю.
А гурт зібрали вже в Лондоні?
Так, у мене в гурті всі хлопці з Тернополя, один я з Івано-Франківська.
Важко було?
Та на чужині воно завжди важко.
Якою мовою Ви переважно спілкуєтеся в Лондоні?
Українською. Я непогано знаю англійську, але в мене так виходить: на роботі говоримо українською, вдома теж українською.
Про Вашу творчість в Україні згадки були до середині 90-х, а потім - нічого. І аж тепер знову про Вас дізнаємось.
Так, шкода звичайно. Як
казав Тарас Шевченко: «У всякого своя доля і свій шлях широкий». Може,
мені так на роду написано, бути пілігримом, подорожувати. Але думками і
всім серцем я з Україною.
Як відбувається ваше творче повернення в Україну?
Минулого року я взяв
гран-прі на фестивалі «Повстанським плаєм» в Івано-Франківську.
Несподівано. Йшов, за куточок повернув, якась жінка каже: «Тарас, а от
зараз буде відбуватися цей фестиваль, подавай заявку». Я й подав. І
переміг.
 А Ви б не хотіли повністю переїхати в Україну?
Хотів би, це моя мрія. Я й зараз повертаюся, поступово повертаюся в Україну.
А є тут можливість професійно заробляти?
Важко, важко. Але звичайно можливість є.
Які у Вас вийшли диски, альбоми?
Взагалі я -
рок-музикант, у мене з гуртом вийшов альбом «Синьо-жовта ріка», це
рок-музика. В Україні з мистецькою агенцією «Наш формат» недавно видалиальбом козацьких пісень, який я присвятив батькам. І скоро плануємо випустити ще один.
У Вас музична освіта?
Так, я закінчив музичне
училище в Казахстані, а потім Прикарпатський університет ім. Василя
Стефаника в Івано-Франківську. Взагалі-то я піаніст, а на гітарі граю
десь з 15 років, так, у дворах.
На визвучці перед концертом у Могилянці пан Тарас настроює гітару.
Це Ваша гітара?
Та ні. Їхав оце
«налєгкє» і взяв гітару з собою в літак, так коли пересідав у Польщі,
мене змусили зняти і викинути струни з міркувань безпеки. У Лондоні, де
одна з найкращих систем безпеки, мене пропустили без проблем, а поляки
- ні. Та я й дзвоню хлопцям сюди в Україну - дістаньте мені гітару. І
вони мені знайшли «Трембіту» львівського виробництва, десь, мабуть,
70-х років. Вона взагалі то 12-струнна, але зараз я тільки 6 струн
натягнув. Оце ж на концерті всі вихваляються, які в кого інструменти. У
Віктора Морозова дуже хороша гітара. А в мене питають: « Тарасе, а що в
тебе за гітара?» І я так гордо: «Трембіта».
Як Ви пишете пісні?
Я, звичайно, не є професійним композитором. Мені треба натхнення, мені треба, щоб щось зачепило.
І що Вас зачіпає?
І Україна, і повстанська тематика, і, звичайно, жінки (посміхається), українські жінки. Наші жінки найкрасивіші в світі. |
