|
Граф Дракула і поети
«Українська культура має бути або агресивною, або мертвою!» - заявив Олесь Доній із транспаранта на другому літературно-мистецькому фестивалі «Київська барикада», що тривав із 19 по 21 вересня. Першого дня поети, розбившись на групи, зривали аншлаги в різних університетах Києва. Проте найбільше дійство – Головний київський слем - пройшло в актовому залі Києво-Могилянської академії, де кожному знайшлося 25 см кв тимчасової «житлової площі». Тут зібрались переможці всіх попередніх регіональних слемів, щоправда, розбавили конкуренцію і зробили Артема Полежаку персоною нон-грата заради експерименту. Чи за це, чи з інших причин він звинуватив усіх поетів у нетрадиційності орієнтації, про що свідчив напис на його сорочці. Ходили чутки, що знову переможуть білоруси, які нібито викупили один комплект оцінок. На заваді несправедливості став Ярослав Мінкін зі своїм вірним помічником - кавуном, яким він кидався у присутніх. Він і розділив перемогу з білорусом Андрієм Хадановічем. Та на слемі в «могилянці»не було таємного поціновувача нетрадиційної української літератури Савіка Шустера. Тож п’ятеро переможців попередніх змагань поїхали на ТРК Україну до нього самі і провели невеличкий слем на п’ятьох просто в студії, в якому переміг Павло Коробчук – ексгібіціоніст української літератури. Григорій Семенчук, який теж змагався за перемогу, зазначив: «Загалом, я думав, що студія Савіка Шустера – це замок графа Дракули, де ходять вампіри з депутатськими «корочками». Зрештою, Шустер – інтелігентний нормальний чувак, а атмосфера програми – дуже демократична. Але депутати – реальні пузаті вампіри».
«Підстрелене відродження»
Наступного дня на полігоні Внутрішніх військ МВС України неподалік Вишорода, де проходили «Поетичні стрільби», поети взяли до рук автомати. Стріляти їм доводиться не вперше, але тепер уже не словами, а бойовими набоями. Навіть пацифіст Жадан був помічений за снайперською гвинтівкою і потім, чи то виправдовуючись, чи пишаючись, зізнався, що стріляти він таки любить. Найвлучнішою з поеток була Іра Цілик, яка чесно виправдала своє прізвище.
Того дня одружилися поети Юля Рій і Владислав Волочай. Дізнатися, хто з богеми був на весіллі, можна було за занадто офіційними костюмами на поетах, які з’явилися ввечері на «Ночі поезії». Суботньої ночі на Михайлівській площі сяяла вогниками десятків свічок княгиня Ольга. Відкрив «Ніч поезії» Сергій Жадан. Луна його голосу покотилася через Європейську площу аж на Хрещатик, а звідти «теплими хвилями на Одесу». Сюди прийшов і «бу-ба-біст» Олександр Ірванець, що прочитав вірші про єднання білоруського й українського народу, зазначивши, що Хадановіч – білоруський Жадан. Цей фестиваль і всі наступні організатори вирішили присвятити Юркові Покальчуку, що відійшов у кращий світ. Як зазначив Олесь Доній, поетів треба любити за життя. Того дня Пако був із нами. Він із виступом, щоправда, з минулої барикади, з’явився на екрані, прочитав кілька віршів і закінчив словами: «Хай говорять інші…». І вони говорили, загорнувшись у теплі клітчасті пледи, з чаєм у руках посеред Києва і золотих бань соборів. Біля мікрофона час від часу з’являлися музиканти з там-тамами чи саксофоном, під супровід яких виступали «фаєрники» з театру «Фантом». А коли всі розійшлися, Сашко Лірник ще довго розповідав казки тим, хто не поспішав на останнє метро. І це був найвдаліший день фестивалю.
У неділю над Михайлівською площею мала здійнятися повітряна куля, та небесна канцелярія завадила цьому, але не поетам, які мали з неї читати вірші. «Поетична вітрянка» фактично перетворилася на поетичну «водянку». І тут-таки «барикадівці» швидко організували парасолі. Ні злива, ні величезні калюжі аж по кісточки, ні холод не злякали тих, хто вижив після «Поетичних стрільб». Поети залазили в гандолу, над якою щоразу здіймалося вогнище. Людей було не густо, не тільки глядачів важко було вигнати під дощ, а й самих поетів. Їхні ряди помітно поріділи. Тих же «фанатиків» сучасної української поезії та її авторів, яких нічого не лякає, організатори нагородили флаєрами на напівзакриту «Барикадівську літвечірку» в арт-клубі «44». Там гостей розважали гурти Hvoya, Submatukana, CheckPoint. Поети відчитали останні вірші і роз’їхалися додому в різні кінці України.
Як зазначив Олесь Доній у коментарі, організація фестивалю – це лише два відсотки від усієї справи. Все інше – пошук коштів. Проте цих двох відсотків, напевно, вистачило і поетам, які в понеділок пішли на роботу шморгати носами з сонними, але задоволеними очима, і всім спраглим до поезії. Зустрічатися на барикадах – це вже добра традиція. Дай Боже, щоб це була не остання барикада «Останньої барикади». |
