НОВИНИ

ІІІ Літературні читання "Пожежна драбина"

11.11.2008 18:12



Запитання: Що таке "Пожежна драбина"?

Відповідь: ІІІ Театралізовані літературні читання.

 

Запитання: Коли?

Відповідь: 14 год, 22 листопада (субота), 2008 року

 

Запитання:  Де?

Відповідь: Глядацька зала Центру культури та дозвілля Львівського національного уніврситету імені Івана Франка (одним словом, Студклуб універу).

 

Тема: Те, що на споді

 

«Пожежна драбина» або література в театрі

 

Якщо трактувати назву літературних читань, які проводяться в рамках фестивалю аматорського театру – це, власне, та драбина, по якій залізаємо в літературу. Саме в літературу через театр. Гарно було б мати поміж різноманітними фестивалями таких собі місточків-драбин побільше. Так, зрештою, і роблять тепер великі етнічні фестивалі (Шешори, Підкамінь, Уніж...), які міксують надбання у різних сферах культури, додаючи літературні читання та ремісницькі майстерні до класичної в openair-івському форматі музики. Так простіше, прийнятніше, цікавіше пересічному глядачеві, який уже прийшов приваблений чимсь  одним, а отримає цілий спектр так би мовити культурних послуг. Так тобі дадуть і відео подивитися і сучасних віршів послухати.  А для молодих поетів, ніде правди ніди, такі драбини – є чи не єдиними лазівками до потенційного глядача. Проводячи вже не однин рік літвечори на різнорідних фестивалях, можну із певністю сказати, що кількість глядачів на них (при грамотнуму укладанні програми) суттєво перевищує їх кількість на поодиноких презентаціях книжок чи періодичних видань. Люди в великих кількостях приїздять на фестивалі, бо хочуть всього й одразу, бо це не лише змога потрапити на певні акції – це збіговиська, сходини, інші сходинки, нові виміри причетності. Це знайомтва, які переносять тебе на вищий щабель (якщо ти, скажімо, пив з Андруховичем) або на нижчий (якщо привселюдно попросту, як свиня, напився). Але у будь-якому випадку будь-яка «драбина» дає змогу, перш за все, бути поміченим, резервує за тобою місце хоч на якомусь щаблі, бо стаючи її учасником, ти таки на неї стаєш.

Цьогорічна «Пожежна драбина» обіцяє бути певнішою і стійкішою, бо у минулі роки нам вже вдалося з’ясувати, яким чином тексти проникають в театри, куди телефонувати під час пожежі і як нетлінні рукописи рятувати. Щоправда, тема третьої «Пожежної драбини» дещо сумна – «Те, що на споді», і покликана ще раз наказати нам на хвилину замовкнути і схилити голови перед постаттю Юрка Покальчука.

Оскільки йдеться про драбину, то те, що на споді – це її підніжжя, те, що найближче до долівки, її приземні щаблі. Це останні сходинки хіт-парадів і останні кроки на дорозі від чогось і до. Сюди пасуватимуть і розмірковуння про пекло, про те, як низько можна падати, і разом з тим вивернутий, нелицьовий бік будь-якого падіння. Бо це воднораз те, що є поруч, всередині, найінтимніша лірика і поривання, які можуть називатись найбільш... низькими. Але наступного року я обіцяю, що поговоримо про щось високе. Альбіна Позднякова


 



 

 

  Контакт: tryagaine@ukr.netЦя адреса електронної пошти приховується від різних спамерських пошукових роботів. Щоб побачити її потрібно активувати Ява-скрипт.

 

pds1.jpgpds2.jpg 

Пожежна драбина - 2008

Список учасників



   1. Ірина Шувалова, Київ


   2. Альбіна Позднякова, Львів


   3. Лариса Радченко, Львів


   4. Богдан-Олег Горобчук, Київ


   5. Оксана Васьків, Львів


   6. Вік Коврей, Ужгород


   7. Тетяна-Марія Литвинюк, Ніжин


   8. Олексій Хабаров, Житомир

9. Андрій Любка, Ужгород

 

 

Ірина Шувалова (Київ)

shuvalova.jpg        Народилася 13.03.1986. Поетка з дипломом філософа. Має публікації в часописі "Четвер", журналі "Просто неба", газеті "Література і життя" та в альманаху Форуму видавців 2008.


 

***

заховатись за тінь свою равликом в мушлю вуха
я оглухла ці хмари так важко котяться виснуть
заступають обрій губи облизуй слухай
що тече моїм голосом тільки боюся пізно

імена нам давати давити нас ласками пасками
що ти хочеш? на ватяних я заступлю на варту
ти не свій я підозрюю перебуваєш у власності
ти товар ти приємний на дотик тебе купуватимуть

я на ватяних хмари лягають на мене повстю
можна равликом в вухо чи скабкою в палець? дихати
ти не мусиш коли їх цілуєш занурся повністю
і лежи там під язиком тільки тихо-тихо так

наче вже перестав наче вже припинився наче вже
твої гнізда в мені заселили птахи інакші
хмари важко але помиляєшся я не плачу
наче ти і не був так ніколи мені й не ставши

і не спав і не поруч і рідко і геть безболісно
теплий згусток смерті росте в нас що день то швидше
слухай те що тече слухай те що тече моїм голосом
і не бійся тому що нічого вже й так не вийшло

просто хмари давлять вони заступають обрій нам
ти мене між долонь і я равликом бризну радістю
божевільні боги відведуть тебе в рай для обраних
я залишуся я таки доживу до старості

 

Позднякова Альбіна (Львів)

alba.jpgНародилась 16 квітня 1983 року у місті Львові.

Була одним із редакторів молодіжної літературної газети „Цегла". Зараз є редактором літературно-мистецького видання  „Три" (самвидав). Організатор численних літературних вечорів, перфомансів і презентацій у Львові та інших містах України. З весни 2007 року випусковий редактор журнала-книги «Provocatio».

Друкувалась в альманаху „Привітання життя 2000-2002" (Львів), "От сердца к сердцу" (Запоріжжя), у виданні літературного об’єднання "СТАН" (Луганськ), у збірці творів учасників фестивалю «Пушкинское кольцо» (Черкаси) та багатьох студентських виданнях.

Отримала нагороду за експресію на поетичному фестивалі „Летающая крыша"-2005 у Черкасах. Брала участь у поетичних фестивалях „Еліта" (Луганськ, 2006), „Подкова Пегаса" (Вінниця, 2006), «Березневі коти» (Ужгород, 2008). Лауреат фестивалю «Екоарт» (Донецьк, 2007). Переможець конкурсу «Гранослов» (2007).

Організатор літературно-мистецького фестивалю „наЛІТ"-2006 та „наЛІТ"-2007 у Львові. Організатор літературної складової «Пожежна драбина» в рамках фестивалю аматорського театрального мистецтва «Драбина».


 

мало місця на диску С

Як мені жити, якщо так мало місця на диску С?
Їй усюди болить, чого не торнкнися, куди не глянь.
Чому це кажеш йому в дисплей, але не в лице?
Чому так кажеш?.. Не це, а «забути» Ти замовляв.

Коли немає вже пам’яті, щоби Тебе як слід
Запам’ятати, внести у пилюку, в архів вмовлянь.
Протокол передачі даних приймає Твоїх послів,
Вони сходять із трапів космічного корабля.

Як же тут прижитись, хіба що лягти на цеглу,
Запитати так весело: «що Ти тут поробляв?»?
Ти забудеш цю зимну підлогу, плацкарти, цех,
Тобі тут не заплатять ні байта, ані рубля.

Ну то як же лишитись, як збутися дивних слів
І усюди молитись, щоб глянув?.. не цей, не цей.
Натискаєш «ОК», щоб злетіли ті кораблі,
Береш викрутку в руку і крутиш, береш пінцет...

 

Лариса Радченко (Львів)

lo.jpgНе дочекавшись 2 тижні до весни, народилася 16 лютого 1985 року.  Ненавидить зиму. Мешкає у Львові. Є затятою урбаністкою. Улюблені міста України: Львів (безумовно), Ужгород (вдень) та Донецьк (вночі). Уникає випадкових зустрічей зі старими знайомими та розмов ні про що. З задоволенням вживає алкоголь будь-яких ґатунків. Любить самотність. Колекціонує фігурки котів та власні захоплення чоловіками. Студіює мистецтво автостопу та науку обертати чистий папір на списаний.

Переможиця 5-го хмельницького слему, майбутній лікар. Друкувалась у збірці «100 молодих поетів» та в журналі «Соти». Лауреатка 3 премії «Смолоскипу» 2008 року.


 

алкоянгол/мерилін

так крок за кроком спустошують море текіли
так моя мерилін так посміхається бармен
справа не в тому що ти нетвереза й негарна
просто він бачить прозорі твої гвинтокрили

так всі причини напитись однаково різні
так моя мерилін мій алкобог алкоянгол
ти так захрипла тобі так пасує це танго
білі сукенки та схильність до сліз і запізнень

так це похмілля назавтра шансоном чи шансом
так моя мерилін йди і нічого не бійся
тест на вагітність показує плюс двадцять вісім
так дізнаються погоду – з газет і пасьянсу

так засмагають книжки десь під склом букініста
так моя мерилін літери в очі не збрешуть
ти починаєш свій день наче дощ наче нежить
так зомлівають будинки так плавиться місто

 

Богдан-Олег Горобчук (Київ)

Поет, художник, формувальник залізобетонних виробів 2-го розряду, студент. 1986 р. н. З 2002 року — учасник Мистецької гільдії "Nеабищо". Як художник мав виставки у Житомирі та Києві, ілюстрував ряд поетичних і прозових книжок.

Автор збірки "Місто В Моєму Тілі" (Київ, 2007), самвидавчої збірки "Книга Дослідів" (2002) і 24 міні-збірок текстів і графіки (2002—2006). Тексти публікувалися в антологіях "Nеабищо the best" (2003), "Digital Романтизм" (2006) та ін., альманахах "ZEX" (2006), "Альманах до 1-го міжнародного літературного фестивалю" (Львів, 2006) та ін., журналах "Кур’єр Кривбасу", "Химери Бруківки", "РЕЦ".

Лауреат конкурсу видавництва "Смолоскип" (2006), конкурсу "Неосфера" (2006), низки регіональних конкурсів поезії.

Учасник численних поетичних фестивалів, групових та індивідуальних виступів у багатьох містах України та Москві, а також низки міжнародних поетичних акцій. Організатор поетичних дійств "ГоКо-КоЛа. Міцна чоловіча поезія" (Київ, 2006) і "SlamCalm" (Київ, 2007).

Тексти перекладались польською, російською, литовською, іспанською та англійською мовами.


 

праця як головне

вилиці слюсарів вилито з міді
в обіймах верстатів залізо ячить
хто пошкодує дітей-інвалідів
коли вони бачать футбольні м’ячі?

хто їм закрапає очі і вуха
коли життя - це постійна черга?
в квартирі замкнули - така непруха!
а надворі тепло, надворі - червень

лежи, ненавидь спроквола ліжко
більш інтенсивно ненавидь гени
батьки прийдуть як спливе неспішно
восьмигодинний робочий день

батьки закрапають все що треба
здійснять все інше потрібне а саме:
зроблять масаж, помацають ребра...
тато-слюсар і слюсар-мама

 

Оксана Васьків (Львів)

Народилася 24.01.1984. Дизайнер, викладач у Львівській політехніці. Неодноразова учасниця літературних слемів. Організатор Західного Фронту молодої поезії.


 

Порубіжжя

Не дошукуй провини. Ми просто дійшли порубіжжя

Наче допит – у вічі вогні пограничного світла,

Коротесеньку відстань, що завше долалася пішки

Перемірюєш кроками мов найсуворіший митар

Прикордонний контроль. Ані натяку більше на ніжність

Ця розмова, мов шибка у тамбурі, знову розбита.

 

Холоднішає ніч. Що я можу цієї пори?

Міжсезоння в повітрі, попереду – смуга кордону

Перетнути межу, а відтак на  Твоє «говори»

Проковтнути слова і відчути їх посмак солоний.

Не лякайся, піймавши у грудях уривчастий ритм,

То не серце, а просто віддалений стукіт вагонів.

 

Вік Коврей (Ужгород)

vik2.jpg!850928 шифр заснування продукту//  !УЖГОРОД/ місце виробника/ що в закарпатті//

купаж націй угорської та української )дух степовиків/ ментал горян(/

каракулюю давно// до того займався усною творчістю// конвеєр ідей працює/ як у більшості схиблено-творчих дітей//

виріс з літгуртків// шліфувався у власній унікальності// тому досі не дошліфований// філологічний закінчив/ живу тут і тепер

організатор ЕротАртФесту »Березневі коти« // ініціатор багатьох арт-перформенсів краю// за останні кілька років досить намозолив нашій спілці й не тільки// найвідоміший арт-проект »Культовий постмодерн )зимові медитації(«// що проходив у рамках закарпатського книжкового ярмарку »книжковий миколай«// і просто літературних посиденьок/

Голова Неформального Літературного Об’єднання «РОТОНДА»

з яким і проводяться більшість літвилазок в закарпатті та поза його межами//

 публікації в альманахах постмодернової літератури в закарпатті »джинсове покоління«// »джинсове покоління ІІ Корзо«// уклав молодіжний літпроект »карпатська саламандра«//

видались твори в художньо-поетичному проекті »чарівні пута«/

створив три ненадруковані збірки поезії// що поширюються гуттенбергно// готується прозова збірочка//

девіз життя »гармонія пульсує в кожному/ довірся їй«/


 

екле

                                                                            НТ

на дитячому майданчику постаріли діти

вони п’ють а не граються в пісочку

без особливої соціалки чи еротичних тем

вшановують зеленого змія

та хтось не витримує виригує душу

отже не ром-кола навіть не пігулки приймались тоді

тріщини в яйці-райці світобудови

й все так фрагментарно та ці ложко-люди

нагадують сперматозоїди існування

а чоловічків таки забагато

тільки я затуманено десь серед дволиких

еко-теми і фобії знаком питання

жовтіють в твоєму природному ПК

горіти бажанням поколядувати можливо на пасху

відчути тінистого себе й пізнати хоч трішки

а при імпотенції творчості руку не простягати

бо ти сам собі лікар бо ніхто не допоможе

і не змиють цей бруд з тебе ні вуста ні вода

в кактусі пити пиво чи обирати текілу

говорити багато слухати теж

знати що буде далі піде самовихваляння

і зрулити коли демонів ще не бачиш на дні бокалів

намистинкою бути цього старого міста

безпритульним ходити нікому не потрібним

закрутивши гайки по саме не хочу

ґвалтувати себе інших також частково

принаймні труїти слово-бульбашками

на фоні іншого світу розчиняюся я

але все ж пам’ятаю той танок колективний

де ми єдність суцільна кольорово-строката

ніби навіть нічого та занадто штучна

 

Тетяна-Марія Литвинюк (Ніжин)

Я люблю голубів (особливо львівських) та егоїстичних хлопців, поезію Ліни Костенко, небо і зустрічний вітер:)))) Ще я люблю спілкуватися з цікавими творчими людьми,знайомитись по  інтернету,телефону і просто на вулиці:)))Навчаюся на четвертому курсі, але хто не знає, думають, що на першому бо, мабуть,я здаюся  їм аж надто безтурботною,як на свій вік:)))))

 


***

Погляди скріняться, погдяди скріняться,
скинь посилання, будь ласка, на дотики,
небо вдягнуло червоні колготки, це,
певно, впливає твоє випромінення,

дивишся косо - пропущені виклики,
скинь посилання, будь ласка,на дотики,
висохли хмари десь вище, ніж високо,
небо кидає на землю недопалки,

скинь посилання, будь ласка, на дотики,
як досягнути до зони досяжності?
кожен наступний шукає недоліки,
сонце сідає о пів на десяту...

десь перенесено дату побачення,
місто живе за окремою схемою,
ходять дівчата із пресом накачаним,
фірмова посмішка,стоптані кеди...

чуєш,а в мене ж всі вікна незасклені,
чуєш-не чуєш? блокований сервер...
скинь посилання, будь ласка, на запахи,
скинь посилання, будь ласка, на себе...

 

 

Олексій Хабаров (Житомир)

habarov3.jpg                            Народився 05.02.1986. Член літературного угрупування «Оксія».

 
- солдати твого завтра -

 

вони йдуть крізь виміри

всесвіти

мікрорайони

недопалки зірок

на їхніх підошвах

сірники планет

в їхніх пальцях

вони не обіцяють тобі свободи

натомість дарують її тобі

війна

що ведеться ними - вимушена війна

війська їхні приходять назавжди

і тепер

тобі не потрібно хворобливого затишку

і ти виходиш їм на зустріч

схожий на них

такий як вони

попри всі аксіоми та конституції

неодмінно живий та веселиймолодий

наче Бог

...і солдати твого завтра

зустрічають тебе

на лісових стежках

і музика їхньої зброї

твоя музика

 

 

Андрій ЛЮБКА – (нар. 1987)   Поет, перекладач, есеїст, критик.

Автор збірки поезій „Вісім місяців шизофренії”(2007) та «Терроризм» (2008). Вірші та перклади друкувалися у журналах „Київська Русь”, „ШО”, „Всесвіт”, „Потяг-78”, альманахах „Джинсове покоління”, „Карпатська саламандра”, „Корзо” та ін.

Лауреат літературної премії „Дебют” (2007). Вірші перекладені угорською, німецькою, білоруською, російською, англійською та польською мовами. lubka.jpg                          Головне – дожити до вересня, дотягнути,

Не розучитися дихати, не збожеволіти.

Ходити нічними містами, наче заблукані душі, переходити

З однієї порожньої вулиці на іншу – це наче розглядати

Старі фотографії, де поруч тебе померлі друзі,

Кидати недопалки у воду, раптом змерзнути, підняти голову й

Зрозуміти, що насправді дивишся вниз, що там так само

Ходять ті, кого ти колись втратив, так само мерзнуть, так само

Нервово курять, і така порожнеча між вами, і таке холодне повітря;

Головне – дожити до осені, дихати,

Іноді плакати, бути як завжди сильним,

бути душею компаній, приязно всім вітатися, лише

іноді плакати, кусаючи губи, головне –

дожити до осені, не пов’язати мотузку в самотній кімнаті, не

збожеволіти, дихати, головне  - не піти під воду, не відчути,

як тепла омана крові стікає шкірою;

Гоовне – пережити ці ночі, можна:

Курити, читати, розбивати щось, різати, кричати, іноді

Плакати, лежати у теплому ліжку й знову плакати,

Знаєш,, без тебе: вони приходять вночі, говорять зі мною,

Сміються, я їх не бачу, знаєш, я чую музику, стогони,

Знаєш, без тебе все навколо – фільм, і він чорно-білий;

Головне – дожити до осені, чимось займатися,

Читати хороші вірші, кохатися з кимось, крім тебе –

Це лише втомлюватися, головне – дочекатися осені,

Жовтого листя, спокою, щоб можна було знаходити на землі

Яблука, теплі і втомлені, як улюблена жінка,

Кохатися з кимось, швидко дихати, уявляючи постійно тебе –

Це найкраще, що в мене є.   

 

Пожежна драбина - 2007

 

“Сиджу на ДРАБИНІ, внизу, під травою…” (Ю. Синенький)

Автор: Христя Боднар 

Театр і література – невід’ємні частинки, що взаємодоповнюються, співіснують разом, під одним дахом, близько-близько, утворюють ціле. Що саме? Виставу, імпрезу, перфоменс… Література живиться театром життя, театр набуває оформленості і краси завдяки майстерності слова.

Тож, проект літературних читань “Пожежна Драбина”, що відбувся 10 листопада в “Музеї ідей” в межах загального фестивалю не випадковий. Але це не було звичайним літературним вечором, або просто читаннями, тому що обертатись треба було навколо театру. Гасло імпрези: “Пожежна драбина” - шлях порятунку”. Учасники – цікаві та оригінальні молоді поети і письменники, творчі люди з різних областей України, роботи яких було попередньо відібрано організаторами і рекомендовано до виступу. Їм ще до початку проекту необхідно було зібратись разом, об’єднати ідеї та зусилля і організувати спільне поетичне театралізоване дійство. Кожен автор пропонував глядачам власний твір (поетичний або прозовий), своєрідну візію – обіграні, інтерпретовані слова, що йому випали. І все це було окремим пазлом у загальній картині “Пожежної Драбини”.

Ведучою проекту була Альбіна Позднякова. Запропоновані слова, з яких автори робили літературні міні-читання звільна, послідовно і цілісно перетікали з одного в інше. Від “відьми” до “жертви” і її “крику” “SOS”, потім – до “безпеки” завдяки “рятувальнику”. Від ненав’язливого і просто читання віршів Романа Рудюка до шепотіння Тані-Мані Литвинюк з вимкненим світлом; дійства Юрія Синенького із заклеюванням ротів глядачам і обмотування скотчем; крику допомоги і розпачу “Може все не так?” Лариси Радченко до інтимної і відвертої жіночої поезії Альбіни Позднякової. Потому, затихнувши, амплітуда коливання знов збільшувалась: тепер вже, Мар’яна Максим’як благала безпеки, внутрішньої і чуттєвої, навіть із зав’язаними очима, навіть “коли лишається 10 хвилин до закінчення світу”, відчуваючи тепло палаючих свічок… Оксана Васьків спробувала відповісти на питання, “чи потрібно рятувати від себе саму” і хто, насправді, може бути рятувальником: друзі, або, може, подорож в гори?..

Наприкінці ліричний і задушевний настрій глядачів зірвали гості з Хмельницького – представники молодіжного об’єднання “Хвиля”, які вирішили підійти до мистецтва з боку так званого “стьобу”. Пожвавив публіку експромт молодих авторів Літературної студії імені Миколи Гоголя з Ніжина.

Як би не було, але година часу театралізованих читань швидко сплинула. Все відбулось так, як і мало відбутись: маленьке приміщення, мінімум світла, максимум наболілої лірики, оголеної правди, простої відвертості, що часом до сліз зачіпала і дерла душу. Така собі гостро заправлена, вишукана страва для справжніх шанувальників сучасного літературного мистецтва.


http://drabyna.lviv.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=31&Itemid=163&mosmsg=%C7%E1%E5%F0%E5%E6%E5%ED%EE+%F3%F1%EF%B3%F8%ED%EE


КОМЕНТАРІ

Ім’я

Коментар

Введіть код,
зображений на малюнку

ОСТАННІ НОВИНИ

Мистецтво | Національний круглий стіл

Віра, релігія | Національний круглий стіл

Екологія | Національний круглий стіл

ДеЦе? | Медицина здорової громади | Парафіївка

ДеЦе? | Затоплене село | Бакота

Щастя як мета | Національний круглий стіл

ДеЦе? | Смітити заборонено | Канів

ДеЦе? | Село і гроші | Сергіївка

Мова | Національний круглий стіл

ДеЦе? | Місто-Парк | Хотин

ДеЦе? | Шериф з Волині | Мирогоща

ДеЦе? | Яблуневий шлях | Северинівка

Історія | Національний круглий стіл

ДеЦе? | Катамаран замість маршрутки | Радісний сад

ДеЦе? | Рожеве море | Сиваш

ДеЦе? | Самі собі пожежники | Космач

Культура діалогу | Національний круглий стіл

Трансформація української національної ідеї

Трансформація національної ідеї

Президентський клуб: Підсумки

Всі права застережені.

© 2008 Мистецьке об'єднання «ОsтаNNя Барикада»