НОВИНИ

"Для митців не існує допінг-контролю" (П.Коробчук)

21.10.2008 14:02



- Павле, журналістика і музика – чи не забагато традиційного для образу молодого поета?
Ніколи не здогадувався, що журналістика і музика це -  традиційні елементи. Тобто, тут я апелюю до поняття «традиція» - навіть у різних прошарках одного поетичного покоління вона своя, у кожного поета вона індивідуальна. Але якщо й припускати, що вищевказані елементи стандартні для поетичного образу, то й десятки інших зацікавлень так само є традиційними для нього. Відповідно, вважаю, що цих двох - малувато.
Хоча для самого творення поезії важливі будь-які зацікавлення, тобто їхній категоріальний розподіл на традиційні чи навпаки - зникає і стає значущим, якщо, звісно, цими зацікавленнями правильно користуватися і не падати у крайнощі. Таким чином, комп’ютерні ігри чи інші шкідливі звички так само приносять користь, у даному випадку - поетичну.
Для митців не існує допінг-контролю. До речі, з кожним роком я все більше цікавлюся різними видами спорту.

- Твій батько – Петро Коробчук – письменник. Чи можна говорити про те, що талант передається спадково?
Про спадкову передачу таланту, як естафетної палички, нічого конкретного не відчував і не вичитував, але на власні очі бачив, що він передається вихованням, чи навіть прагненням бути вихованим.
До того ж, якщо брати світові імена, то, за моїми спостереженнями, у більшості випадках, саме батьки відомих людей були незнаними. Тобто, якщо природа будь-коли і відпочиває, то не на дітях, а на батьках. Дякую Богу, що ми з батьком - два черевика - пара.

- У видавництві «Факт» вийшла книга «Цілодобово» - зібрано-вибране трьох поетів-двохтисячників: Богдана Горобчука, Олега Коцарева та Павла Коробчука. Як виникла така ідея і чим став для тебе вихід цієї книги?
Вихід «Цілодобово» став для мене доказом власної поетичної міцності і поетичної міцності двох інших авторів, що і було однією з ідей створення такої книги. Так само важливою ідеєю було показати саме поетичний мускул покоління двотисячників. А саму ідею і розробку книги випрацював переважно Богдан Горобчук.

- Чи є в тебе літературні вчителі та натхненники?
Літературними вчителями я можу назвати будь-кого чи будь-що, що спонукає мене до поетизації. Тобто, це не обов’язково інші письменники.
Але, якщо говорити саме про інших літераторів, які вплинули на мене, то їх є кілька десятків. І, якщо я помічаю, що намагаюся викорінити або завуалювати їхні впливи. Тобто, я не люблю слухати каверверсій.

- На твою думку, середовище руйнує чи підтримує митця?

Це питання - із таких широкомасштабних і конфліктних, над якими варто розмірковувати з прив’язкою до контретики. У моєму конкретному випадку середовище допомогло мені в реалізації, але це ж середовище мене охолодило.

- Якось ти написав, що «кожна любов закінчується втомою».
А далі я написав, що «ось чому я постійно втомлений». Тобто, постійно перебуваю у вирі закоханості-розкоханості. Як тут не втомитися?

- Ти народився у Луцьку, але наразі мешкаєш у Києві. Як обидва міста впливають на те, що ти пишеш?

Загалом міста це ті ж середовища, і вони зразу ж впливають на тебе, як сильний наркотик, викликаючи або залежність, або відторгнення.
Міста впливають на моє писання опосередковано, не більше ніж інтернет чи мої літературні авторитети, але й не менше.
Ще, розвиваючи тему інтернету, додам, що ці міста в мені, як окремі операційні системи. Але вони не конфліктують між собою.

- «мало світла в кінці панелі, мало в щілинах просвіту.
алкоголь тобі слабо замінює міцні чоловічі плечі.
рідко хто долетить до середини твого досвіду,
але час бути сильною дівчинкою, а сильні не плачуть» - цитата з твого вірша. Чи не забагато трагічності для такої молодої генерації?

Цей текст насправді має бути вирваний із контексту генерації, оскільки він присвяченій конкретній людині, яка, щоправда, відноститься до молоді.
Принаймні, у вірші я до покоління не апелюю. Але якщо й розглядати аспект трагічності покоління, то, приміром, найсвіжіші субкультури кажуть самі за себе.

Але якщо й розглядати аспект трагічності покоління, то, приміром, найсвіжіші субкультури кажуть самі за всіх - емо, готи. Це все сплав щирості і самотності через цю ж щирість.
Тому, певно покоління не таке трагічне як його малюють. Воно швидше щире, відверте, наївне і відчайдушне, а потім вже, від несприйняття цих емоцій суспільством, трагічне.
- І наостанок побажання для читачів від Павла Коробчука.
Хай щастить. Але, щоб пощастило, обов’язково треба над цим попотіти.

Наталія Пасічник, спеціально для «Арт-Вертепу»

Інформацію позичили тут - http://artvertep.dp.ua/news/7025.html


КОМЕНТАРІ

Ім’я

Коментар

Введіть код,
зображений на малюнку

ОСТАННІ НОВИНИ

Мистецтво | Національний круглий стіл

Віра, релігія | Національний круглий стіл

Екологія | Національний круглий стіл

ДеЦе? | Медицина здорової громади | Парафіївка

ДеЦе? | Затоплене село | Бакота

Щастя як мета | Національний круглий стіл

ДеЦе? | Смітити заборонено | Канів

ДеЦе? | Село і гроші | Сергіївка

Мова | Національний круглий стіл

ДеЦе? | Місто-Парк | Хотин

ДеЦе? | Шериф з Волині | Мирогоща

ДеЦе? | Яблуневий шлях | Северинівка

Історія | Національний круглий стіл

ДеЦе? | Катамаран замість маршрутки | Радісний сад

ДеЦе? | Рожеве море | Сиваш

ДеЦе? | Самі собі пожежники | Космач

Культура діалогу | Національний круглий стіл

Трансформація української національної ідеї

Трансформація національної ідеї

Президентський клуб: Підсумки

Всі права застережені.

© 2008 Мистецьке об'єднання «ОsтаNNя Барикада»