Видавництво «Фоліо»видало друком «Таємницю» Юрія Андруховича російською мовою.
Замість-роман патріарха українського постмодернізму таким чином став у
ряду комерційно успішних видань, з якими, на думку гравців книжкового
ринку, можна ідентифікувати сучасний стан української літератури.
Думка критиків про цей твір, український
оригінал якого вийшов у харківському видавництві минулого року, є дуже
високою. Про «Таємницю» як про інструмент «перевиховання цілого
покоління» пише Костянтин Родик у №9 оновленої «Сучасності». Захоплену
рецензію на «Таємницю» надрукував у липнево-серпневому числі «Кур’єру
Крив басу» Дмитро Дроздовський. На думку оглядача, книга представляє
новий поворот в розвитку української белетристики, її повернення до
сутнісних питань життя особи і спільноти та є свідченням того, що
вітчизняне красне письменство готове здійснити «вибуховий стрибок» до
нової жанрово-стильової якості.
При цьому критик протиставляє епохальний твір Андруховича
«амурно-гламурненьким» творам Поваляєвої, Карпи та іншої «сьомги»
(очевидно, мається на увазі однойменний роман Софії Андрухович), а
також інфантильному Жадану. На цьому одіозному тлі рефлексії
Андруховича змушують Дмитра Дроздовського цілком серйозно говорити про
«гігантів», які здатні не лише започаткувати новий напрям чи стиль, але
й гідно представляти національну індивідуальність у колі світових
культур.
На нашу думку, такі оцінки твору Ю.Андруховича є дещо
перебільшеними. Якщо говорити про поворот до «пам’яті» як авторський
винахід чи відкриття, то в даному контексті це щонайменше недоречно.
Насправді найновіший текст Андруховича перебуває цілком у річищі
постмодерного перетравлювання особистого досвіду та нічим суттєво не
відрізняється від аналогічних «сповідей» про екстремальну юність
того-таки Жадана чи згаданої всує Поваляєвої. Просто Жадан пише про
студентські гуртожитки пролетарського Харкова, Поваляєва про київський
андеґраунд, а автор «Таємниці» про свою армійську службу, життя в
літературі та інші пригоди молодого галицького інтелігента в
ностальгійні 80-ті та кризово-карнавальні 90-ті.
Специфіку чи особливий стилістичний присмак цьому потоку спогадів,
асоціацій, принагідних міркувань надає власне авторська позиція чи
радше точка зору. Андрухович розглядає світ навколо себе з позиції
декларованої «європейськості» чи радше навіть «австрійськості», що в
даному випадку асоціюється з певного роду посв’яченістю – в традицію,
стиль, езотерику фаустівської культури (за Шпенглером). З погляду такої
посв’яченості радянська і пострадянська дійсність виглядає дуже
гротескно, а внутрішній світ автора відповідно – складним і змістовним.
Ось на цьому, власне, й побудована вся книга.
Любителям
хорошого стилю її цілком можна рекомендувати для домашнього вжитку. Тут
автор «Дванадцяти обручів» і «Перверзій» повертається з вигаданих чи
реконструйованих світів до джерел власного досвіду і особливостей
суб’єктивного переживання світу. І в цьому сенсі «Таємницю», якщо
закрити очі на елементи кокетства та гри в «класики» (або списати їх на
традиційну постмодерністську самоіронію), можна поставити в ряду кращих
здобутків того ж автора («Рекреації», «Московіада»), чи навіть
приписати до певної «високої» традиції – поруч з «Родинною Європою»
Чеслава Мілоша, наприклад.
Переклад Андруховича російською, звичайно, призводить до певних
семантичних та інтонаційних втрат, що суттєво знижує споживчу вартість
пропонованого товару. Однак книзі можна пророкувати відносний
комерційний успіх. Україна багато в чому й досі лишається таємницею як
для зовнішнього світу, так і для більшості своїх теперішніх мешканців,
особливо з числа т.зв. російськомовного населення. Тому цікавість до
текстів під розкрученим авторським брендом, що претендує на вираження
цієї українськості в чистому вигляді, а отже й попит на рецензоване
видання – гарантовані. Таким чином вже увійшла в культурний контекст
«інакших» українців Забужко з «Полевыми исследованиями украинского
секса», так увійде в нього й Андрухович. На яких ролях і на яку полицю?
– про це згодом поговоримо у розділі критики.
Андрухович Ю. Тайна. – Харьков: Фолио, 2008.
http://www.bukvoid.com.ua/reviews/books/2008/10/18/145302.html
