Сергій Жадан: «У нас нині з голодомору зробили „макдональдс“»
29.12.2008 11:39
Популярний
український літератор Сергій Жадан, відомий, зокрема, як автор
поетичних та прозових текстів на соціальну тематику, каже, що йти у
політику нині – не модно. Один із найцікавіших представників літератури
1990-х також відверто зізнається, що не володіє майном, не має авто,
користується громадським транспортом, у якому часом через чуже плече
перечитує власну книжку. Неохоче спілкується на особисті теми та вважає
байки про популярність українських письменників значно перебільшеними.
Зі слів Жадана, авторитет письменника нічого не важить в Україні -
країні, де немає структурованого книжкового ринку.
Незабаром у
видавництві «Фоліо» побачить світ нова книжка поезій Сергія Жадана під
назвою «Ефіопія». Нині ж автор готує до друку новий роман. Про кризу,
літературу, кіно, проституцію, владу та голодомор я спілкувалася з
Сергієм Жаданом.
Нещодавно ви з гуртом «Собаки в
космосі» відбули всеукраїнський тур на підтримку альбому «Спортивний
Клуб Армії». Таким чином - встигли заскочити в останній вагон
передкризової паніки. Нині ж з кожним днем економічна розруха набирає
обертів… На вашу думку, українська криза створена штучно чи є елементом
світової кризи?
Будь-яка криза створюється штучно, так
само, як згодом і штучно зникає. Криза є, і перш за все вона
відображається у суспільній паніці. Народ панікує і цим ще більше
ускладнює своє становище. І справді, у турі з «Собаками» ми споглядали,
як відміняються концерти, заплановані на грудень-січень, або ж взагалі
закриваються клуби. В Дніпропетровську одразу після нашого виступу
закрився клуб. З видавництвами така ж ситуація, причому не лише в
Україні, а й у Росії. Культура не є першою необхідністю для життя
суспільства. Продуктами першої необхідності для життя є хліб і ковбаса.
Решта коштів, що лишається від закупівлі ковбаси і хліба – йдуть на
культуру. А під час кризи ці «надлишкові» кошти першими і зникають.
Ситуація із закриттям видань, клубів, підприємств - перестраховка.
Криза ще не вдарила, але люди вже бояться і намагаються приберегти
заощадження, які й так згорять врешті решт. Криза - це не вигадка ЗМІ.
Потроху звільняють людей на підприємствах, затримують зарплатню, але я
б не сказав, що це аж так масштабно і страшно, і що на вулицях Харкова
побільшало жебраків. Все як завжди. Ввечері в клубах важко знайти
вільне місце...
Ще однією драстичною темою цієї осені
є тема голодомору. Особливо після широко розрекламованого спектаклю за
мотивами роману «Жовтий князь» Барки у постановці Андрія Жолдака…
Що
до постановки, то я про неї лише читав, але мені ця ідея не
подобається. Я не засуджую, бо «засуджувати» - радянське слово, але, як
на мене, це дуже показово. Жолдак тонко відчуває кон’юнктуру і завжди
береться за те, що приносить великі гроші. Тож якщо він узявся за тему
голодомору - це означає, що в нас дійсно проблеми з цією темою. У нас
нині з голодомору зробили «макдональдс». На цій темі спекулюють всі хто
може, перетворюючи її на кіч. Віктор Андрійович роздмухує тему до
непристойності на кожному кроці. В Радянському Союзі восени святкували
день Великої жовтневої революції, а Віктор Андрійович святкує день
голодомору. Ви можете сказати, що і мовчати про це не пасує, але, як на
мене, в день пам’яті про жертв голодомору все ж краще помовчати, ніж
кричати.
Ходять чутки, що ви пробуєте себе у ролі кіносценариста…
До
мене півтора року тому звернувся харківський кінорежисер, який зараз
працює в Росії, Влад Кузьмін, і запропонував написати кіносценарій. Я
написав один варіант. Подумали – не сподобалось. Написав другий – теж
не сподобалось. Зараз буду писати третій. Це робота, у якій я наразі не
бачу фінішу. Щодо фабули, то за сценарієм, який я написав, це мала бути
чорна комедія про закарпатський лунапарк, який приїжджає до Харкова і
далі відбуваються всілякі події. А зараз ми вирішили зробити щось більш
«трешове» – це буде фільм про зйомки «порнофільму».
Ви
називаєте проституцію одною з ключових проблем сьогодення, часто також
говорите про легалізацію проституції та легких наркотиків...
Українське
суспільство занадто законсервоване, обкладене всякими табу, суспільною
нетерпимістю і некоректністю, у ньому багато агресії і неприйняття.
Українці ще не навчилися жити один з одним. Вони егоцентричні, і живуть
з тим, що політологи називають «пострадянський синдром». Тож, так чи
інакше за всіма заборонами стоїть комплекс проблем, зокрема, проблема
тіньової економіки. На нелегалізованій проституції багато людей
заробляють гроші, точно так само, як і на легких наркотиках, дешевому
алкоголі… І лібералізувати ситуацію ніхто не хоче, бо тут не йдеться
про демократію чи не демократію. А йдеться про небажання правоохоронних
органів чи політичних структур втрачати свої гроші, які вони отримують
від цього зараз. Сьогодні в Україні до легких наркотиків доступ
настільки вільний, що легалізація їх доступ не полегшить. Це один із
стереотипів, мовляв, якщо легалізувати траву, то всі почнуть її курити.
Дурниця. Одна з причин чому люди курять – заборона, табу.
А ви маєте знайомих повій?
Маю.
Не користався їхніми послугами, але спілкувався. Надзвичайно дивно, але
вони живуть у такому ж світі, як і ми. Лише ввечері працюють повіями, а
вдень – живуть як звичайні люди. Дуже цікаво було з ними спілкуватися,
принаймні для того, щоб зруйнувати деякі стереотипи, що це «аморальні
потвори»... Насправді вони не відрізняються нічим від працівниць
пивного заводу чи студенток. Причому деякі з них таки були студентками
університету (сміється – Б.Г).
Ви колись щось крали?
Так.
Єдиний раз в житті на вечірці вкрав диск Дженіс Джоплін. Це була
середина 1990-х. Починали з’являтися програвачі на компакти. Проте,
дисків не було і грошей також. А тут - лежить класна платівка… В той же
вечір, цей альбом я подарував Андруховичу. Я пояснив йому ситуацію і
він не відмовився. За факт крадіжки, звичайно, незручно потім було…
А нині є можливість заробляти в Україні літературою?
Писання
книжок в Україні особливого прибутку не приносить, тож я вважаю це
благодійною діяльністю. Все це видається за кордоном, де платять
нормальні гроші. Для мене важливіше, щоб в Україні книги коштували
якомога дешевше і продавалися в якомога більшій кількості книгарень.
Український читач не настільки багатий, щоб на ньому заробляти.
Потрібно заохочувати його читати.
До Києва не думали переїхати?
Ні,
мене влаштовує Харків. В Києві мені некомфортно. Плюс мені не
подобається тенденція, коли всі з’їжджаються в столицю. Тоді вона
перетворюється на совкове місто. Занадто егоцентричне, перенасичене і
перенаселене. А в Харкові я на своєму місці.
Відчуваєте дискомфорт від нестачі спілкування з тими, хто поїхав з Харкова?
Звичайно,
адже, перш за все, виїжджають талановиті, енергійні, розумні,
амбіційні. Вони втікають, і не лише в Київ, а й в Москву, десь за
кордон. В 1990-х роках багато технічної інтелігенції, викладачів
виїхало. І такі «втрати» негативно відбиваються на місті. Останнім
часом Харків перетворився на велике базарне місто. Це певно якась
ознака теперішнього часу і сподіваюся, що це незадовго зміниться. Ринки
трансформуватимуться. Тому що Харків завжди був центром науки і
культури, а зараз це центр торгівлі. У нас відкриваються супермаркети
на кожному кроці, вуличні стихійні базари. Я нічого проти цього не маю,
але мені більш симпатичний був Харків наприкінці 1980-х - початку
1990-х років.
То може пожити у Львові?
Місяці
зо два – запросто. Львів – прекрасний у невеликих кількостях. Свого
часу Львів добре мені відкрився. Я приїхав сюди в 1992 році знайомитися
з поетичним гуртом «Лугосад», про який вичитав у журналі. До того я
взагалі не був на Західній Україні.
Що нового, в географічному сенсі, для себе відкрили останнім часом?
Аж
настільки нового нічого, бо в Україні майже все бачив. Хоча... У
вересні ми з друзями їздили у дуже дивну територію під Харковом, яка
називається Слобідська Швейцарія. Це те місце, про яке писав в своєму
романі Майк Йогансен. Це долина річки Сіверський Дінець, яка тягнеться
через Харківщину аж на Донбас. Фантастичне місце. Всі звикли думати, що
схід України - це промислові понурі пейзажі, а тут від’їжджаєш 50 км
від Харкова і бачиш ліси, озера, старі козацькі монастирі, ставки...
Постійна адреса сторінки: http://sumno.com/article/sergij-zhadan-ukrajinskyj-chytach-ne-nastilky-baga/
|