НОВИНИ

«Пропала Грамота» - краще, ніж «Шия без голови»

04.02.2009 13:59

В останні дні січня до Дніпропетровська завітали гості. Можливо, не дуже здалеку, але від цього вони не стали менш цікавими та жаданими для шанувальників музичних експериментів. Гурт «Пропала Грамота» з Кам’янця-Подільського вариться в загальному казані українського шоу-бізнесу вже десять років. За цей час п’ять учасників колективу встигли вирости років до тридцяти п’яти-сорока, успішно засвітитися на фестивалях «Червона Рута», «Шешори», «Чайка». Випустили один альбом - «Цейво» (2007), на підході другий - «Гонор». Сьогодні «Пропала грамота» - це Павло Нечитайло (гітара, спів), Сергій Белінський (гітара), Олександр Омельченко (бас-гітара), Костянтин Бушинський (барабани) та Олег Олійник (мріданг, танці).

Напевно, зараз у вас виникло питання: а що таке цей самий мріданг? Повідомляємо: це двосторонній індійський барабан. Сам мріданг виготовляється, як правило, з глини, а його чутливі мембрани, завдяки яким він і звучить, - із сирої шкіри. Коштує в Індії недорого - близько десяти доларів, але в руках українця виглядає екзотічно.

Зараз нас частіше можна застати в Києві, ніж у Кам’янці-Подільському, - меланхолійно розповідає мені Олег Олійник за годину до концерту в клубі «МастерШмідт». -Хочемо зробити собі ім’я в столиці, а потім все одно повернемося на батьківщину. Криза? Поки вона нас не торкнулася. Почуваємося себе комфортно, у нас багато концертів - в січні, наприклад, чотири. Музика, яку ми граємо, - це подільський фундаментал. Власне, це музична основа подільської землі, помножена на сучасний досвід.

Назва «Пропала грамота» запозичена з однойменного твору Гоголя?

Ви маєте рацію. Взагалі-то, коли ми вигадували назву для групи, розглядали такі варіанти: «Шия без голови», «У підвалі - небезпека», «Надішли Кучмі гривню», «Володимир Петрович». З цього списку вибрали найприйнятніше - «Пропала грамота». Але сьогодні, напевно, ми б назвалися інакше - наприклад, «Селище міського типу». Але справу вже зроблено.

Музична освіта є далеко не у всіх, більшість - народні самородки-самоучки. Зрозуміло, з цього приводу ніхто не комплексує, тим більше, що, крім музичних, можуть похвалитися й іншими досягненнями. Так, колоритний бородань Павло Нечитайло, який грає на акустичній гітарі та пише музику для деяких пісень, по професії - археолог. При чому не тільки бере участь у розкопках та експедиціях в різних куточках України, але й займається науковою роботою: в лютому у столичному інституті археології пройде захист його дисертації на тему «Печерні монастирі Верхнього і Середнього Дністра». Стверджує, що археологія і музика в його житті не заважають, а навіть істотно допомагають, доповнюють одне одного.

«Про що ви співаєте?» - Поцікавилася я у «грамотіїв». І почула ось яку відповідь:

Співаємо про красу природи, про народних героїв. Серед них ? Устим Кармелюк, Олекса Довбуш. А героїв наших днів теж увагою не обходимо: є у нас пісні про охоронців позавідомчої безпеки, про депутатів. Вони дуже стараються, щоб простим людям жилося добре. Може, у них це не завжди виходить...

О пів на дев’яту вечора Павло просто на маленькій сцені змінив футболку на мрачнуватий концертний варіант, узяв до рук гітару, і жарти без тіні посмішки на серйозних обличчях продовжилися. У музиці - драйв, у текстах - стьоб, фольклор, рок і хіп-хоп злилися воєдино.

Глядачів зібралося саме стільки, скільки може вмістити в себе маленький клуб. За столиками залишилися сидіти тільки ті відвідувачі, які експресивні танці проміняли на коктейлі та кальян. Більшість глядачів не лише танцювали під «Пропалу грамоту», але й навіть підспівували. Згадалися слова Павла: «Наші слухачі - активні молоді люди, творчі та працьовиті. Тому що в наш час, коли у всіх є телевізор та Інтернет, похід на концерт - це теж свого роду робота.»