І ти, Брют?! Чим витончено напитися на Новий рік29.12.2008 11:14
Мене поприщило. Можливо, «поприщило» і не дуже точне слово. Воно
передбачає, вибачте на слові, прищ. Але як іще назвати той стан, коли в
тебе страшенно свербить обличчя, на лобі червоні плями і взагалі ти
посеред зими виглядаєш, ніби щойно спеклася на дешевому турецькому
пляжі?
З опису цього неапетитного факту статтю про те, що пити на Новий рік
я починаю не лише через вроджений западлізм. Просто мене перекосило на
другий день перебування у відрядженні у стольному Києві з причини, я
підозрюю, розмаїтих рідин, які я в ньому вживала.
«Винний напій»
Відповідально заявляю: ось чого не можна пити на Новий рік, то це
вітчизняного сухого вина, особливо якщо на етикетці вказана міцність
10–12%. (Нормальні винзаводи пишуть вміст алкоголю максимально точно,
наприклад, 11,5%.)
Мій приятель Павло, який час від часу закидає мені, що я геть забула
реалії рідної неньки, приніс пляшку українського червоного столового
сухого вина з невідомого сорту винограду, невизначеної міцності, фірми,
яка починається на «Ін...» У вині мені вчулися домішки спирту і ще
чогось, але Павло сказав, що я вже зовсім обуржуїлася – нормальне вино.
Поприщило мене вже через півгодини. Після детального розгляду на пляшці
прочитала склад вина: винний концентрат і сік виноградний натуральний.
Що за!.. Порошкове вино! А реклама вся про якість. У Британії таку
рекламу вже давно заборонили б за невідповідність фактам. Цю бурду
можна назвати хіба що винним напоєм.
Не можна пити також українського пива не відомих вам сортів.
Протягом останнього року я що не куплю українське з почуття
патріотизму, то воно відганяє пральним порошком. Що за!.. Я почала пити
імпортне, і дуже від цього страждаю. Для мене якість українського пива
у пропаганді України завжди була важливішим чинником, аніж сила братів
Кличків чи краса українських жінок, яка їм тільки заважає. «Приїздіть в
Україну, пива вип’єте класного!» А тепер що? Приїздіть зі своєю
мінералкою?
Коктейль «ностальжи»
Ось іще чого пити не треба: трохи портвєшку, шампаньйоли, потім
горілки, як мужики, «за прекрасных дам», потім іще портвєшку, потім
самогону за любов, «мужчины встают, женщины до дна», потім лікеру і ще
шампана. Бо буде те, що з моїми однокласниками.
Коли нам було по 15, батьки дозволили зустрічати Новий рік у нас, а
самі поїхали в гості. Дехто звалився ще до бою курантів, дехто дожив до
1–2-ї ночі, але пекельна суміш у шлунках також хотіла посвяткувати
разом із нами за столом.
На щастя, всі встигли добігти.
Один – до вікна, з великої кватирки якого стругав під напором, що
буває тільки в юному здоровому тілі. Потім став міліціонером. З десяток
– до подвір’я, сніг на якому під ранок розквітнув вінегретом, як
вишиванка.
Парочці тих, кого після цього попустило, я видала граблі й сказала
загрібати сніг. Батькам пояснила, що сніг у смужечку, бо то у нас була
така гра. Якби не напівпритомні тіла, що виповзали від нас ще о 9-й
ранку, може, вони й повірили б.
Найбільше допитів викликала кривава пляма на ліжку батьків. «Кого
тут позбавляли цноти?» – суворо допитувала мама. Слава Богу, пляма
тхнула хроном, і ми зрозуміли, що це просто хтось у ничку бухав і
закусував холодцем, та здригнулася рука.
«Випити шампаньйоли»
Але статтю мені замовили про те, що треба пити на Новий рік, тому
перейдемо до конструктиву. В цей час прийнято, звісно, піднімати келих
шампанського. Цим словом зараз, за правилами ЄС, має називатися лише
напій із Шампані, але викидати такі гроші у кризу – це божевілля. Тим
більше, є варіанти.
Щойно пройшов фінал книжкової премії «Книга року Бі-Бі-Сі-2008», яку
я адмініструю вже чотири роки. (Книгою року, до речі, став кайфовий і
популярний у публіки, але майже не відомий літературознавцям роман про
кохання «Молоко з кров’ю», автор Люко Дашвар.) Я замовляла й фуршет у
фірми. Було дуже смачно і за нормальну ціну.
Але від їхнього «Асті Мартіні» за 240 грн я одразу відмовилася. Ми
домовилися, що шампанське купимо самі, пригостимо ним і своїх гостей, і
просто покупців книгарні «Є», де ми проводили захід, а фірма привезе
відерця з кригою. Бо пити «Асті» ми вже застарі.
«Асті Мартіні» продається в Лондоні за копійки, п’ють його ті, хто
не може дозволити собі принаймні іспанське «Кава» (Cava, вид ігристого
вина – прим. Тижня) за 7–8 фунтів (зараз фунт і євро коштують майже
однаково). Інша альтернатива шампансько¬му – італійські просеко. Вони
бувають як дуже хорошої якості, так і жахливої. Треба шукати
рекомендації винних експертів, виписувати їх, звірятися, тому я їх
купую рідко. З іспанським «Кава», особливо каталонської марки
«Фреженет», помилитися значно складніше.
Але і в Україні є нормальні ігристі вина, для них клімат підходить.
Спершу я хотіла ігристе «Піно Грі» Новосвітського заводу шампанських
вин. Куштувала його на заводі, де мені й колезі з російської служби
Бі-Бі-Сі провели (безплатну) дегустацію. Дуже достойний напій. Коштує
він близько 110 грн за пляшку і ця марка нічим не поступається «Асті
Мартіні». З огляду на те, що продавці будь-якого вина в Україні загалом
вважають нас лохами, оцінюючи свою продукцію вдвічі-втричі дорожче, ніж
вона коштує, це ціна нормальна. У пляшці шампанського шість келихів, до
речі.
Але в супермаркеті «Фуршет» на Бесарабці за три години до події
цього напою не виявилося. Натомість були якісь напівсолодкі ігристі
вина з Нового Світу. А напівсолодке шампанське – це, вибачте,
несерйозно. У мене є кум-мільйонер, який по приколу носить із собою в
гості «Советское шампанское», вочевидь, щоб згадати дитинство. У мене
вже немає здоров’я його таким чином згадувати. Простіше накришити миску
салату «Олів’є», як моя кума. А шампанське краще пити брют.
На щастя, колега Марта Шокало перед цим казала, що чула гарні речі
про деякі ігристі вина Артемівського заводу. Прочитавши етикетку марки
«Кримарт», ми вирішили ризикнути й купили білого, рожевого та червоного
шампанського приблизно по 77 грн. І не прогадали. Воно було не
найкращим у світі, але цілком достойним, від нього не починалася
мігрень після одного келиха, пахло воно справжнім вином, а не
блювотними «виноматеріалами». А враховуючи те, що Новий рік у нас
зустрічають компаніями, різниця в 30–40 грн починає бути помітною, коли
купуєш кілька пляшок. Ось так добро перемогло зло. Головне, щоб
шампанське було виготовлене традиційним методом.
Інший кум розповідав, що в Києві нещодавно відкрився спеціалізований
магазин вин, де є що вибрати й окрім шампанського за нормальною ціною,
але я там сама побувати не встигла. Скажу лише, що у виборі між
чилійським і грузинським я за чилійське. Там, зрештою, також була
романтична революція, і закінчилася практично тим самим.
А взагалі пити на Новий рік треба небагато. Відколи я перестала
вжиратися і прокидатися 1 січня так, що незрозуміло, чи це вже темно,
чи ще темно, якось і рік краще йде.
2009-й я зустріну на робочому місці: вестиму ранкову програму, першу в Новому році на Бі-Бі-Сі. Питиму каву.
|