«Блєск і ніщета» Артема Полежаки

07.05.2009 20:11

Срамота! Ніколи в житті не доводилося починати рецензію з такого брутального визначення, але так звана «творчість» об’єкта рецензії (такого собі псевдопоета Артема Полежаки)  не підпадає під іншу категорію.

Вміння заримувати кілька рядків ще не робить з людини поета. Після прочитання опусів Артема Полежака взагалі виникає сумнів в його належності до Homo sapiens. І навіть якщо він зможе привести довідку з медичного закладу, що він таки формально «людина розумна», після прочитання його наспіх заримованих рядків ніхто не зможе довести, що йому як людині притаманна людяність. Все що ми цінуємо в людині:доброту, щирість, кохання, моральність, любов до ближніх та Батьківщини-все, практично все вдалося розтоптати у своїх низькопробних частушках пану Полежаці.

«Блєск і ніщета» Артема Полежаки

 Срамота! Ніколи в житті не доводилося починати рецензію з такого брутального визначення, але так звана «творчість» об’єкта рецензії (такого собі псевдопоета Артема Полежаки)  не підпадає під іншу категорію.
               Вміння заримувати кілька рядків ще не робить з людини поета. Після прочитання опусів Артема Полежака взагалі виникає сумнів в його належності до Homo sapiens. І навіть якщо він зможе привести довідку з медичного закладу, що він таки формально «людина розумна», після прочитання його наспіх заримованих рядків ніхто не зможе довести, що йому як людині притаманна людяність. Все що ми цінуємо в людині:доброту, щирість, кохання, моральність, любов до ближніх та Батьківщини-все, практично все вдалося розтоптати у своїх низькопробних частушках пану Полежаці.
                Перше, що відразу кидається в очі: це відверта, неприхована і агресивна пропаганда алкоголізму та алкоголістичного способу життя.
               Наближеність до російського кордону автора обумовила його нездоровий потяг до міцних напоїв типу горілки(рос.-«водка»).
                Візьмемо для прикладу псевдовірш «Коллайдер».Головний персонаж, перебуваючи на закупах в супермаркеті так і каже:
                                 «на решту береш перцівки».
                Причому варто зауважити, що які ж товари головний герой бере окрім перцівки, читач так і не дізнається. З чого можна зробити логічний висновок, що перцівка для покупця(а значить і для автора) була основним придбаним товаром, заради якого він і приходив на закупи! Алкоголь в цьому псевдовірші виринає ще з першого рядку:
                                 « Поки п’єш вранішню каву
                                  А ввечері п’єш міцніше»
                 Тобто, перші ранкові думки у персонажа цього псевдовірша вже про щось міцніше ввечері. Він не може дочекатися. В той час, коли пересічні порядні українські громадяни думають про роботу, екологію в світі, проблеми війни в Перській затоці, ну, або вже в крайньому випадку, хоча про виконання шлюбних обов’язків, Артемій Полежака думає про те, як би йому ввечері випити щось міцніше! Типові ознаки алкоголізму!
               В «Двох націях», псевдо ворі з ознаками автобіографічності, Полежака так описує українських поетів:
                                  Заллється
                                  і впаде, куди впаде.»                                                                                      
              І там же:
                               «А потім п’є –
                               за рідну Україну!»
                  Артем Полежака у своїй маніакальній залежності від алкоголю переносить свої хворобливі фантазії у всі можливі сфери українського буття. Найбільш огидним є його припущення про можливість вживання алкоголю в сучасній українській армії(псевдовірш "Школа п’яного воїна") :
                              "Робить мене сильнішим
                                Те, що мене не вбиває.
                                Знає про це кожен воїн,
                               А особливо – хто п’є.»
                   Як цьому малолітньому алкоголіку, який жодного дня не провів в українській армії, яка героїчно захищає рубежі нашої Вітчизни, тільки в голову могло прийти, що воїн може пити!
                  Але цьому малолітньому алкоголіку, на жаль, в голову змогло прийти не лише це. 
                  Після того, як означений вище псевдопоет переїхав з зросійщенного Харкова до столиці нашої Батьківщини, він ознайомився і з більш європейськими видами алкоголю(зокрема, з пивом). Здавалося би, слабші види алкоголю могли би послабити алкозалежність Артема Полежаки. Але не судилось. Алкогольну міціність (а вірніше її нестачу) він надолужував кількісними параметрами. Артем Полежака став залежним від пива, став пивним алкоголіком. Не знайшов у собі фізичних сил і мужності стриматися він цю пивну залежність неначе блювотиння виплеснув на папір.
                              «А в голові – одне...
                               Ходиш вперед-взад кімнатою,
                              Бурмочиш собі під ніс:
                               «Хоч би ну хтось здогадався!
                              Хоч би хто пива приніс!!!»
                                                                             ( « Пам’ятаючи про здатність до здивування»),
                    Які балади мали місце в українській літературі до Полежаки?  Візьмемо, наприклад, класика української сучасної поезії Івана Федоровича Драча. Його "Балада про соняшник" — це поетичний роздум про суть мистецтва, процес творчості. Символічність образу соняшника, сонця. Або візьмемо для прикладу його ж "Баладу про вузлики". В цій Баладі описується вартість нетлінних скарбів людської душі — щедрості, доброти, чесності, працелюбства .
                    І про що ж пише свою так звану Баладу Полежака? Про пиво!
                    Він її так і називає: «Балада про пиво». Важко уявити більший глум над українською літературою.
                    Але в своєму глумлінні над святинями Полежака пішов ще далі.Йому здалося мало, тому він в перервах між оспівуванням алкоголізом так походя наче між іншим поглумився над коханням чоловіка до жінки, над почуттями світлими і чистими. З чим міг би український поет порівняти перше кохання: з яскравим і п’янким цвітінням бузку, з легким подихом морського вітерця, з дзвінким щебетанням жайворонків… І з чим порівняв перше кохання Полежака?
                                      "Перше пиво, як перше кохання-"
                  Ось єдине яке порівняння для цього ніжного почуття знайшов цей псевдопоет у своїй псевдопоемі про пиво.
                   Але і цього нізвергателю святинь виявилося замало. Навіть з самим Господом Полежака вирішив розмовляти про пиво і свій невиліковний потяг до нього:
                                     "Господи, я пив пиво»
                                   «Де ти був, коли Я показав Своє диво?!!»
                                   «Господи,  Я пив пиво»
                    Після такого святотатства вся глибина падіння та ницість харківського гультяя стає зрозумілою. Людина без моралі, честі, правил, та, сподіваємося, без майбутнього. Бо людям з такою внутрішньою гнилістю не місце не лише в українській літературі, але й в українському суспільстві.
                    Можна лише поспівчувати українській літературі, що цей харківський літературний блазень намагається пробратися в її середину. А починав же він як російськомовний поет! Перші його псевдовірші були мовою північного сусіда.  Вони настількі ж огидні, наскільки і короткі, тому варто привести їх в повному викладі:
                                     «Вот это ноги!
                                      Ну и ноги!                                                                                                               
                                       О! А сиськи!
                                                                ("Вот это ноги!")
                   Чи можна це вважати віршем? Піддивляння п’яного сосунка за жінками на подвір’ї не мають право оскверняти літературу!
                  Або наступний псевдовірш :
                                        «О сколько нам открытий чудных
                                         Готовит ебля девок блудных!»
                                                               («О сколько нам открытий чудных»)
                  В двох рядках і глумління над класикою (над Александром Сергеевичом Пушкиним, і його віршем «О сколько нам открытий чудных  Готовит просвещенья дух..», плагіат (там же), використання нецензурної лексики (слово «ебля»), відвертий сексизм («девки» у автора лише можуть бути «блудные»).
                 Всі ці атрибути ми побачимо в подальшому і в україномовній псевдотворчості цього псевдоавтора. Краще б він навіки працював з такими підходами в російській літературі. Ан ні! Чомусь перебіг! Все це викликає підозру. А чи не був неприродній перехід російськомовного автора в український контекст чиєюсь(і можна підозрювати чиєю!) цілеспрямованою провокацією, спрямованою на підрив устоїв моралі ще і так  незрілої української державності!
                 Отже, всі свої найогидніші помисли Артемій Полежака спробував з чорного ходу завести в українську літературу.
                Як вже було сказано вище, одним з таких підривних провокаційних фугасів став сексизм, тобто неповага до рівності чоловічої та жіночої статей. 
                В опусах Полежаки образ жінки-це не образ Берегині, що властиво українській літературі. Навіть на молодих жінок та неповнолітніх дівчат Полежака дивиться лише з відвертою хиттю, зневажаючи будь-які розумові здібності представниць найпрекраснішої статі.
                 Він так відверто і каже: «Подружки-дури» у своєму псевдовірші «і знов помирилися». Зневагою до жінки переповнений і опус «Тітки».
                Після прочитання його порнографічного витвору «Колода порнокарт» у жінок з емоційним світосприйняттям може взагалі відбутися порушення менструального циклу. Як описує в цій порнографії українок Полежака?
               Одна українка «тулить, пробачте, усякий непотріб до рота». Тут Полежака відверто пропагує орально-генітальний контакт, невластивий українському шлюбному життю. Окрім зневаги до жінок в тому ж рядку він ображає і українських чоловіків, називаючи найбільш важливу частину чоловічого тіла, предмет гордості українців якимось «непотрібом».
              Наступна українка в цьому опусі завдяки Полежаці змушена займатися важким і виснажливим груповим сексом. Мало того, що автору не шкода посилати українку на нелегкі фізичні і психологічні випробування, він походя проявив і свої расистські настрої, порівняв представників дружньої північноафриканської держави з тваринами з джунглів:
                                         «п’ять марокканців круг неї,
                                          Мов ті мавпенята обвились»
               Явні ознаки полігамії(тобто багаторазових сексуальних контактів з різними партнершами) простежується і у псевдовірші «Клава».
               Ще добре, що цей російсько-український перекінчик не встигнув перекласти на українську мову(або зробити відповідник ) свого Доктора Гумберта, де він звертається до  неповнолітніх школярок з непристойною пропозицією :
                                           «А за конфеточку
                                           Ёбаньки-траханьки?»
                Як і в житті ,не використовуючи великих коштів на дівчат, так і тут, він навіть не вказав, яка цукерка, чи вона коштовна. Він лише зазначив, що цукерка була одна, тобто він навіть не розщедрився на коробку «Вечірнього Києва». Все ж таки, як добре, що українська та російські мови сильно відрізняються, і підростаюче покоління молодих українців та українок не зможе дізнатися про суть цієї похабної сторони псевдотворчості Полежаки.
                 Слід зазначати, що розкладаючий вплив Артемія Полежаки на інших україномовних віршикотворців вже помітний. Під впливом педофілії Полежаки інший псевдопоет (З явно неукраїнським іменем та прізвищем) Вано Крюгер написав вже українською мовою педофілічний псевдовіршик «Маленька дівчинка».
               Доклав свою смердючу ложку дьогтю Артем Полежака і в справу розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Виростаючи в місті міжнаціональної злагоди (Харкові, де окрім переважаючих представників українського та російського народів проживають представники і братських нам національних меншин, зокрема єврейської, а останнім часом і в’єтнамської) Артем Полежака мав би мати вроджену толерантність до представників інших етносів. Ан ні. Його печерний антисемітизм ятрить його душу, і може інфікувати нестійкі душі молодих українців.
              Починав Артем Полежака свою антисемітську діяльність ще приховано. От його маленький (як і всі його ранішні) псевдовіршик з антисемітським душком:
                                        "Да, скифы мы!         
                                         А шо такое?"
                Як бачите, тут лише, натяк на єврейську вимову (показове «шо такое»)і непряме звинувачення у національній мімікрії (підлаштування під скіфів, які за переважаючою думкою в історичній науці етнічно спорідненні сучасним іранцям(персам), а не євреям.
                Але класикою антисемітизму Полежаки став інший його програмовий витвір «Осень». Антисеміт-графоман спеціально зіткнув двох правовірних євреїв(хасидів) Хаіма Давидовича  та Соломона Рафаілича у важкому двобої. Автор отримує насолоду від опису страждань двох підстаркуватих і немічних євреїв. А єврейський народ і так багато страждав. Невже він повинен страждати ще більше завдяки якомусь харківському графоману-антисеміту?
                Є всі підстави підозрювати, що проект «Артем Полежака» запущений з метою дискредитації української національної культури і відсторонення від неї широких мас громадськості. В цьому плані здавалось би дивним є підкреслена русофобія цього псевдомитця. Ця метаморфоза відбулася з Полежакою начебто водночас з його підступним переходом на україномовність. І справді, читач ніде не знайде в опусах Полежаки не просто доброї згадки про братній російський народ, який вийшов з однієї колиски з іншими східнослов’янськими народами. Не знайдеться не лише доброї згадки про росіян, а навіть самого слова «росіянин». Іншого означення як «кацап» або москаль» Полежака для росіян не знаходить!:
                                   «Поет в кацапів –                                                                                                            
                                   більше, ніж поет...»
Або
                                    «Поет в кацапів –
                                   більше ніж кацап!»
                В псевдопоемі «Москаль у Макдональдзі» явно відчувається переробка  русофобського віршика Яна Таксюра про злощасного москаля, який плямкав губами.
                Окрім образи російському народу тут Артему Полежаці вдалося нанести удар і по світовій культурі. Знущальницьки описуючи Макдональдз, що став символом всесвітної глобалізації, поширення культури і духу просвітництва по всьму світу, Артем Полежака по суті встав в одні ряди з полчищами антиглобалістів, які зривають збори великої вісімки, як вандали розбивають вітрини магазинів, підпалюють машини і підштовхують світ до хаосу.
                  Цілком можливо, що Полежака обзиває росіян цілеспрямовано, роздмухуючи антиросійські настрої в Україні, сподіваючись викликати громадянську смуту.
                  Для того щоб Україна позбулася останнього свого стратегічного парнера Полежака об’явив війну ще і Сполученим Штатам Америки. Аж ніяк інакше не можна пояснити його псевдотвір «Обама».
                                             « Привид Барака Обами!
                                                 Всіх ворогів переможе!                                                                                                                                                                                                    Виставить покидьків раком!"
                     Що це, як не пряме звинувачення Президента Сполучених Штатів в гомосексуалізмі? Інакше для чого Президенту США потрібно виставляти покидьків раком?
                   Але ж це пряма неправда! Але ж ми знаємо що, у Барака Обами щаслива родина. Серед Президентів Сполучених Штатів не було гомосексуалістів. Чи може ми чогось не знаємо? Тоді звідки це знає Полежака, якщо він не має зв’язків зі спецслужбами?
                   Полежака ображає не лише закордонних політиків, але й українських.:
                                                 «Як пройшли останні
                                                Вибори в парламент,
                                                 Дуже часто сниться,
                                                Ніби я – кацап...»
                                                                                                               «отчого так часто»)
                      Дослідивши перед тим русофобію Полежаки, тепер зрозуміло,що назвати когось росіянином («кацапом»)- це пряма образа. Але якщо комусь незрозуміло з першого разу, то Полежака вдарить по голові обухом і прямщ:
                                            «Тричі згадаєш владу
                                             (Суцільні курва бандити)»
                                                                                                                 «Коллайдер»
                        Щоправда , це вже було до Полежаки. «Суцільні курва бандити» про владу писав такий собі письменник Юрій Андрухович, який і так підозріло на постійні основі перебуває за кордоном Батьківщини, а тому сумнівно, що взагалі стикався з українською владою. Цю ж підступну тему педалює і гурт «Мертвий півень», учасники якого з метою конспірації навіть не живуть в одному місті,  а розбрелися до Львова,Києва і Харкова(знову Харків!).
                      Це далеко не єдине «запозичення» Полежаки. Він немов працює великим асенізатором всього лайна, яке є в українській літературі, тільки ото не очищує, а накопичує його.
                      От лише пунктирно: плагіат і глузування з В.Винниченка («Відродження нації»):
                                                «Історію наших стосунків
                                               Не можна читати без брому –
                                                В сумках капуста, картопля, крупи, ковбаси.»
                                                                                                                          «І знов помирилися.»
                     Плагіат і глузування з Т.Шевченка («Думи мої, думи»:
                                              «Гей, реве та стогне Стікс широкий!»                   
                                               Лихо мені з вами, думи-думи,                                                                   
                                                Та і з вами, роки мої, роки..
                                                                                                                           "пітафія-2"
                   Та навіть з Сергія Жадана («Поруйнування Єрусалиму»
                                               «А я себе бачив звичайно
                                               Лицарем доброї волі –
                                               Тримати облогу і лізти
                                                На стіни – ковтати смолу»
                                                                                                    («Тихим полум’ям лоскотала,»)
                    Тобто при ближньому розгляді цей графоман з претензіями на поета виявився банальном плагіаторщиком
                     Ен, ні. На жаль, не банальним. Полежаці вже мало «письменницької» діяльності. Він активізувався як громадський діяч. Підступно очоливши так званий слемівський рух, переманивши на свій бік ще одного антисоціального діяча підземної(«андеграундової культури»), що переховується під псевдонімом «Мультфільм Гагарін», створивши собі базу в Житомирі, Полежака став вояжувати по країні, пропагуючи русофобію, антисемітизм, сексизм, хтивість, нецензурщину та безкультур’є. Останнім часом до цього переліку додалась ще і відверта пропаганда гомосексуалізму(підорастії). Прямо на сцені Артем Полежака дає майстер-класи по одностатевих поцілунках!
                     Якщо антиукраїнське явище «полежаківщини» вчасно не зупинити, то воно роз’їсть спочатку молодіжну українську культуру, а потім і все суспільство.
                    Тому надзвичайно вчасним є рішення Громадської Комісії з питань захисту суспільної моралі, яка 1 квітня цього року заборонила до друку твори Артемія Полежаки
                   Будемо сподіватися і ця книга не дійде до полиць українських книгарень.

 P.S. Після гортання сторінок цієї книги(яка я сподіваюся, все ж таки не потрапить до українських громадян) хочеться помити руки господарським милом. Бо сучасне ароматизоване (або як сказав би пан Полежака, гламурне) мило може просто не змити весь бруд, який лишився на папері. Але все ж таки завершити цю рецензію хочеться автобіографічними рядками пана Полежаки, де цей ревностний борець з гламуром можливо вперше зізнався сам собі, що він опинився в меншості серед нормального українського люду.
                                           "Оточив неначе мур
                                            Із усіх боків гламур!
                                           І ходжу як дурник я 
                                           Негламурний ніхуя…"

  Сашко Недоній,

 член Вищої Ради Сеньйорів Мистецького об’єднання «Остання Барикада»