Про авангардний фестивальний рух, сучасну українську музику та літературу "Моє Місто" розмовляло з Олесем Донієм
27.10.2009 18:59
Про авангардний фестивальний рух, сучасну українську
музику та літературу "Моє Місто" розмовляло з Олесем Донієм
Олесь Доній не тільки народний обранець у Верховній Раді,
а й людина, яку впевнено можна назвати одним із першопрохідців відродження
української культури. Саме завдяки йому в Україні з’явився колоритний фестиваль
"День Незалежності з Махном", літературно-мистецький фестиваль
"Київська Барикада", мистецьке об’єднання "Остання
Барикада" та інші культурні проекти.
- Олесю, яка головна ідея літературно-музичного фестивалю "День
Незалежності з Махном"? Чим він вирізняється з-поміж інших?
- Коли я п’ять років тому вигадував концепцію нового фестивалю, то виходив з
того, що на Південному Сході України, на жаль, немає українських фестивалів. І
я намагався поєднати, здавалось б, непоєднувані речі. З одного боку, День
Незалежності України як найбільше свято для всіх українців, а з іншого, взяв
Махна як символ волелюбства та одного з найяскравіших представників
українського Степу. І нехай Махно, Петлюра, Скоропадський, Григор’єв та інші
билися між собою в часи визвольних змагань, але ми їх замирюємо зараз. Нас
звинувачують, що "Остання Барикада" "українізує" Махна. А
ми цього і не приховуємо. Ми справді українізовуємо. Бо великою помилкою є робити
український пантеон лише з історичних персонажів по осі Київ-Львів. Нам слід в
цей пантеон вбирати й історичні персони зі Сходу і Півдня. І якщо їх для цього
слід "українізовувати", то ми тільки за! Саме з цих міркувань і
народилася ідеологія фестивалю.
Фактично, це найбільш безшабашний і безбашенний з
усіх українських фестів. Ми дозволяємо собі те, на що решта не зважується. До
речі, ми перші зробили не просто музичний фестиваль. Література стала його
повноцінною складовою, кількість літературних акцій у нас там величезна. І
тепер, через чотири роки, цим же шляхом пішли інші українські фестивалі. Хтось
скаже, що це калькування з їхнього боку, але ми тільки раді, адже в такий
спосіб розширюється коло споживачів української літератури. А основне завдання
"Останньої Барикади" - поширення сучасної української культури.
- У цьому році вже вчетверте відбувся фестиваль. Чим дивували
відвідувачів цього разу?
- Оскільки цього року решта фестивалів вже взяли наш фірмовий стиль – поєднання
літератури і музики, то мені довелося вигадувати побільше перформансів. Цього
року це були "Махновське весілля" і "Поетична вітрянка"
(поети читали вірші в мікрофон з повітряної кулі). Ще ми додали художнє
мистецтво, але, звісно, в нашому стилі. Перформенс називався "Картини з
ніжками": 50 веселих провокативних картин роздали людям і влаштували пішу
ходу під музику. Була і соціальна акція: ми разом з дружнім видавництвом
"Смолоскип" подарували книжки місцевій бібліотеці. Разом з міністром
МВС нарешті відкрили пам’ятник Махнові. Цього року зробили і театральну
програму. Приїжджав з Харкова "Театр 19" разом з популярним співаком
Сергієм Бабкіним. Ну, а в нічній програмі були навіть радикальні акції типу
"Поетичної порки".
- Ви відчуваєте, що фестиваль якось зростає, старшає, адже чотирирічна
дитина значно відрізняється від новонародженого немовляти?
- Якщо фестиваль неодноразовий, а вже триває чотири роки поспіль, то він
однозначно вдалий. Так що основне відчуття на четвертий рік – впевненість у
власних силах.
- Фестиваль вирізняється доволі різноманітною кількістю музикантів,
були навіть гості з Росії. Чим виконавців приваблює "День Незалежності з
Махном"?
- На фестивалі виступали "ТНМК", "Вій", "ТІК",
"Мертвий півень", "От вінта", "Кому вниз",
"Сплін", "Крихітка Цахес", "Перкалаба",
"Вася-клаб" (з покійним Васею Гонтарським) і багато інших колективів.
У нас чудова атмосфера, якісний звук і сцена, до нас завжди прикута увага
медіа. Тому музиканти і прагнуть у нас виступати.
- А чому саме в Запоріжжі?
- Гуляйполе було обрано через те, що це батьківщина Махна. Але тепер ми
розширимо географію. У мене є ідея перетворити фест на "кочовий".
Зрештою, Махно брав Катеринослав (нинішній Дніпропетровськ), Олександрівськ
(нинішнє Запоріжжя), Бердянськ, Перекоп в Криму, навіть Старобільськ на
Луганщині.
- За яким принципом ви відбираєте учасників?
- За професійними критеріями: якість музики, літератури. Проте ми завжди готові
до ризику. Таким вдалим ризиком був цього року гурт "Svобода" з
Пітера, який спеціально для виступу на нашому фестивалі підготував україномовну
програму (бо це відома умова "Останньої Барикади"). І
"Svобода" викликала фурор у слухачів.
- У цьому році кількість відвідувачів не впала?
- Звісно, економічна криза трохи вдарила по кишенях людей. Тому публіки, може,
було й трохи менше. Але для доброго настрою і для підняття пилюки на концерті –
вистачило (сміється). Втім, всі труднощі краще не перераховувати. Головне, що
ми їх щорічно успішно долаємо:).
- А який бюджет заходу?
- Скажу так: бюджет доволі великий, це найбільш затратний з наших фестивалів.
Звісно, якби ми його робили десь під Києвом, то він би обійшовся вдвічі
дешевше. Фестивалі проводити важко. Справа це поки що збиткова. Але років через
3-5, можливо, (коли трохи підніметься добробут населення) вони мають вийти на
самоокупність.
- Крім усього іншого, ви ще й спробували себе на музичній ниві. Разом з
іншими музикантами випустили диск, де виступили в ролі виконавця творів. Це був
одноразовий проект чи можна очікувати нові творчі доробки?
- Та це був жартівливий альбом років, здається, аж
7-8 тому. Насправді в мене ані слуху, ані голосу. Так що доводиться добирати
почуттям гумору:).
- Пісні були написані переважно на вірші Сергія Жадана та Юрка Позаяка.
Чому саме ці автори?
- Бо Сергій Жадан не лише геніальний сучасний поет, але й мій друг. Ну а вірші
Позаяка (з яким теж, на щастя, у мене добрі стосунки), то взагалі класика
української іронічної поезії.
- Ви цікавилися думкою громадськості про ваш музичний дебют?
- Думаю, що всі посміялися. Ми ж зробили міні-презентацію в одному з київських
клубів. Це була добра нагода влаштувати гарну вечірку. Плюс такий собі Сашко
Недоній випустив невдовзі книжечку про цей диск. Книжечка мені сподобалася
навіть більше, аніж сам диск.
- А яку музику слухаєте ви?
- Різноманітну. Залежить від настрою. Люблю старі патріотичні пісні
"Рутенії". Коли шаманський настрій, можу послухати гурт
"Вій". Коли хочу погоцати і виплеснути енергію, із задоволенням йду
до друзів з "Мертвого півня". Коли настрій меланхолійний, слухаю
блюзи. А так може бути від джазу, етніки, кантрі до веселого Бреговича чи
жорсткого "Лайбаха".
- Розкажіть про свій проект "Остання Барикада".
- Усе це почалося з того, що років 15 тому я придумав концепт українського
арт-клубу. Реалізувати цю ідею вдалося лише в 2001 році в Києві, але клуб став
настільки популярним, що влада його вбила. Потім я створив "Останню
Барикаду" в Харкові. Зрештою, дійшов до необхідності (поки нема таких
клубів в кожному обласному центрі України), створити мистецьке об’єднання, яке
могло би проводити акції в усіх куточках нашої Батьківщини, що я і здійснив.
Окрім "Дня Незалежності з Махном", про який ми вже говорили, ще є
"Київська Барикада", яку ми щорічно присвячуємо нашому другу Юркові
Покальчуку, який, на жаль, вже пішов від нас. В Івано-Франківську ось вже три
роки поспіль ми проводили всеукраїнський фестиваль вертепів
"Карпатія". Цього року хочемо його теж перенести, але в межах
області. В Харкові – міжнародний фестиваль "Харківська Барикада".
А ще у нас кілька фестів "на виріст", тобто такі, які ми провели поки
що одноразово, але зі сподіванням подальшого розвитку. Це і фестиваль
повстанської пісні "Покрова" в Києві, і "Житомирська
Барикада", і "Луцька Барикада", і "Запорізька
Барикада", і "Барикада на Тузлі" (Сімферополь, Керч та острів
Тузла), і безліч невеликих акцій. Також видаємо диски, книжки, творимо
оригінальний одяг і сувенірну продукцію. Тобто все для просування української
ідеї і української культури. Ну, і варто сказати, що хоч основні придумки мої
власні, але такий обсяг роботи я не потягнув би без своєї команди: в першу
чергу, виконавчого директора Оксани Омельченко, а також головних менеджерів,
зокрема Володі Пилипенка, Івана Несторенка, Жені Абросімової, Сергія
Королишина.
- Зараз часто кажуть, що в Україні в кінематографі, музиці, літературі
спостерігається тотальний брак ідей, ви згодні з цим твердженням?
- Я стверджую, що в Україні взагалі, як на 46-мільйонну націю, поки що сонне
царство. Але ж тим цікавіше бути одним з тих, хто допомагає її будити. А
потенціал у нації все-таки величезний. Головне його правильно використати. Ну,
тим більше, що в мене особисто якось ніколи не було проблем з ідеями. А от з
вільним часом для їхньої реалізації – таки проблеми!
- Як би ви охарактеризували стан сучасної
української літератури?
- Я б відокремив поезію, в якій, вважаю, ситуація непогана, від прози. Проза
замкнулася в елітарних колах. Українській літературі бракує мас-культу. Але,
нарешті з’явилося реальне міське середовище. Раніше українська література
базувалася на українському селі, письменники були вихідцями з села, вони в масі
своїй не розуміли, а іноді й боялися міста. А тепер є прошарок україномовного
міста, хоч поки і невеликий. Та це вже жива міська мова, а значить, буде і жива
міська література! Та, зрештою, вона вже є!
Розмовляла Дарія Кириченко, спеціально для "Мого
Міста"