Мертвий півень. Тому що їх неможливо не любити…17.04.2008 16:41
Андрій Андрушків для ZAXID.NET
Мені з самого початку не подобалася ідея укомплектування реєстру
найкращих пісень одного з моїх найулюбленіших гуртів шляхом
інтернет-голосування. А коли я дізнався, що ці пісні будуть записані
під час живого виступу, почав переживати ще більше.
Мене весь час непокоїла думка, що на платівку потрапить якась
«ат’явлєна попса» на кшталт «Старенького Харлея» чи «Франсуа». Ще
однією причиною для занепокоєння був той факт, що в дискографії гурту
вже є один класичний лайв, записаний у львівському театрі ім. Леся
Курбаса ще в 95-му, і надто високою була планка, поставлена тим
записом, аби можна було нею нехтувати. Зрештою, зважаючи на те, що
учасники гурту працюють у трьох різних містах і не проводять репетиції
так часто, як тринадцять років тому, просто боявся, що «півні» можуть
зіграти не так добре, аби це було достойним для увіковічення на
платівку. Під час виступу всі мої сумніви зникали один за одним, а
обов’язкові умови, щоб оцінити концерт на «прекрасно», таки мали місце.
«Півні» вийшли на сцену клубу з майже півгодинним запізненням.
Місько проголосив короткий спіч на тему «Для чого ми всі тут сьогодні
зібралися» і музиканти почали грати «Річку». Чесно кажучи, в той
момент, коли Ромко почав грати соло, я нарешті усвідомив, що присутній
на записі альбому гурту, симпатія до якого в мене не спадає вже більше
десяти років, і в той момент всередині зародилося те, що прийнято
називати легким трепетом. На «Садок вишневий», через відсутність Ярки,
Міськові довелося відспівати третій стовпчик на голос вище. Після
місцями наново заранжованої «Чуєш мила», під час виконання «Агов, мої
маленькі чортенята», виявилося, що Барбара забув слова, але власний
театральний досвід та зіграність гурту зробили з того казусу ще один
цінний момент живого альбому.
Після «Б’ютіфул Карпати» на сцену вийшла вокаліста гурту «Крихітка
Цахес» Каша Сальцова, сором’язливо привіталася і першою ж спільно
виконаною з Міськом піснею увігнала мене в сльозоточивий ступор. Але на
«Коли ти смієшся» все не закінчилося, бо наступною «Ми помрем не в
Парижі» всі питання про адекватну заміну Ярки були зняті самі собою.
Завершивши такий ліричний відступ, «півні» впалили з важкої артилерії:
«Переваги окупаційного режиму» звучали живіше і явно краще, ніж на
«Афродизіяках», де звук гітар здавався якимось незрозумілим місивом.
Гімн офісних працівників «And everybody fucks you» та жорстка
медіа-сермяжна лірика «Without you» поєдналися в один із найцінніших
дуплетів вечора.
Повільно скинувши оберти на «Гобелені», музиканти зіграли «фактично
українську народну пісню» «Гуцулко Ксеню», ресторанне танго дуже вдало
вписувалося в атмосферу клубного концерту. Давши вдихнути свіже
повітря, «півні» зарядили ще два бронебійних: «Франсуа», після якої
Ромко Чайка вперше за п’ятнадцять років висловив офіційну подяку Ірині
Білик «за таку ідіотську пісню», та «Літо буде», під час якої дехто
навіть встиг послемитися. Далі була представлена цілком нова пісня з
наступного альбому на вірші Андруховича зі збірки «Кримінальні сонети».
Місько пообіцяв, що 4 травня під час традиційного «прокидання Мертвого
Півня» у дворику львівської Ратуші будуть презентовані обидва свіжі
релізи гурту. Сама ж пісня «Зеновій Блюм», такий собі ресторанний
припанкований кабаре-шансон, в тій же стилістиці, що й древня
«Ніжність». На сцені залишилися лише Ромко, Мар’ян та Барбара, а всі
інші музиканти вийшли лише в фіналі пісні «And the third angel
sounded». «Ластівки» з глядацько-слухацьким приспівом змінилися
«Стареньким Харлеєм» із урізноманітненою партією гітар та шаленим
вокалом Міська, а вже далі була саме та, найперша пісня з найпершого
альбому, яку таки співали всі разом.
Вийшовши на біс, «півні» відіграли «Old soldier is very drunk», під
кінець пісні всі були в якомусь містичному екстазі, та під час соло
сподвиглися на жорстке нойзове місиво. А останньою, як і тринадцять
років тому, була та добра і прониклива композиція «Пес», в якій Барбара
перефразував слова: «Тому що нас неможливо не любити - Тому що Вас
неможливо не любити...»
Всі страхи, які снували в мене стосовно потрібності, адекватності та
якості пісень і самого запису, на момент останнього перебору Чопика
вивітрилися геть і змінилися лише відчуттям історичної важливості
моменту, який вдалося в цей вечір пережити. Чесно кажучи, на моїй
пам’яті в «Мертвого Півня» були й кращі концерти, принаймні
минулорічний сет в опівнічному Славську чи напівакустичний концерт в
«Ляльці» восени 2004-го, були й гірші, згадувати які якось не випадає,
а от цей концерт буде стояти десь осторонь будь-якої мегаломанської
класифікації, бо то таки був перфектний лайв, ціннісний зріз сучасного
стану «живості» культового гурту.
Що: запис на живо альбому «Мертвий Півень - вибране народом»
Де: клуб Докерс Паб, Київ
Коли: 13 квітня 2008
http://www.artvertep.dp.ua/ |
