Таємна вечеря: да Вінчі, Уорхол, Сіррано, ФЕДІРКО!

07.04.2008 18:38

Крістіна Борхес

Хоча весна офіційно вступила у свої повноваження ще місяць тому, пробудження української арт-спільноти після зимової сплячки досі не спостерігається. Ніби щось і відбувається, та якось мляво... Першим по сплячому люду завдає прокидаючого удару славнозвісний художник-провокатор Анатолій Федірко. З нагоди 50-річчя автора 3 квітня у Центрі сучасного мистецтва “SoviART” відкривається його персональна виставка . А 7 квітня у рамках виставки пройде мистецький перформенс “Таємна вечеря”, метою якого є обрання визначних українців на місця Ісуса Христа та Іуди.

Для довідки: Анатолій Федірко- радикально (майже по-екстремістськи) налаштований митець, котрий своїми непередбачуваними мистецькими проектами вже багато років наводить страх на державних службовців різного рівня:) Художник є учасником різноманітних зарубіжних бієннале та трієннале. Найсвіжіший його здобуток - диплом Третьої Міжнародної Експериментальної Бієннале у Румунії (3rd International Experimental Engraving Biennial, 2008). Хто не вірить, має змогу перевірити тут , зокрема сайт сам по собі цікавий.

Окрім того Федірко відомий тим, що перебуває на правах власника нещодавно знайденої загадкової картини Казиміра Малевича. Супрематичний витвір мистецтва можете впізнати на обкладинці книжки Любка Дереша “Намір!” (особливо уважні читачі навіть знайдуть Федірка на сторінках роману). Ідіть пошукайте! Даю гарантію, він там є.

А після того, як із подвір’я галереї “Дзиґа” викорчували чудернацьку залізну рибину (a.k.a. "Пам’ятник посмішці" Олега Дергачова) з кінця лютого там красується арт-проект “(Non) Cult”, який Анатоль Федірко виконав у “традиціях центрально - європейського гуманізму, схиляючись до постмодерністської «бездуховності»”.

Ото був короткий курс моральної підготовки, а тепер найголовніше:

-«Вечеря» вже має певну усталену традицію. Перша «вечеря» відбулася 29 лютого 1996 року в галереї «Відродження», якої вже немає. Через три роки ми зробили продовження і провели серію подібних перформенсів у Чернівцях, Будапешті, Кракові і в Києві. Тоді проект дістав назву «Таємна вечеря-2000», оскільки людство перебувало на порозі мілленіуму. До речі, у 1999 році виникли певні проблеми, адже це був період кучмізму і мені просто забороняли втілювати цей проект у Києві. Ми все одно досягли свого, хоча й довелося хитрувати.

Цього року ми знову покажемо «Таємну вечерю» вже у галереї “SoviART” в рамках моєї виставки “Museum UA”.

В чому полягає суть дійства?

-Його концепція дуже проста: за столом з одного боку знаходяться художники, а з іншого - журналісти. Ця конструкція витримувалася з 1996 року. Цьогорічна «вечеря» буде, певною мірою, рефлексійною за рахунок тих людей, які приймали участь у минулих перформенсах. Справа у тому, що ключових журналістів перших перформенсів вже немає серед живих (маються на увазі Георгій Гонгадзе та Олександр Кривенко). Отож, зібравшись разом, митці та журналісти будуть обирати сучасних персоналій на місця основних образів класичної картини «Таємна вечеря» : Ісуса Христа та Іуди. Я свавільно обрав 40 претендентів, які представляють обличчя, скажімо, української еліти ХХ століття. Це є перформенс, під час якого іконостас вирішується шляхом простого голосування. Подібно тепер відбувається прийняття рішень у Верховній Раді: пропозиція, голосування підніманням руки та підрахунок голосів «за» і «проти». Все :)

В цьому світі вже немає нічого нового. Ми повертаємося до першоджерел і продовжуємо традицію. Мистецтво досить довго було глибоко сакральним і тільки останні два століття воно вирвалося з пут сакральності. Але все повертається. Оскільки цей проект абсолютно постмодерністський, то в його межах ми використовуємо три «Таємні вечері» різних століть: відштовхуємось від класичної роботи Леонардо да Вінчі, її інтерпретації Енді Уорхолом та просто унікальної версії «Таємної вечері» Андре Сіррано(Andres Serrano). Щодо останнього митця, то – це нью-йоркський фотохудожник, чиї роботи є мало відомими в Європі. Він зробив інсталяцію «Таємної вечері» у банках з формаліном. Таким чином, все дійство відбуватиметься на тлі цих трьох версій, кожна з яких артикулює Таємну вечерю. Кожна картина величезна, у розмірі класичного американського біг-борду – 2.50х5.20.

Чи сильно різняться цьогорічний перформенс із попередніми?

-То було в одному тисячолітті, це – в іншому, тому ми додамо кілька претендентів. Однак, ми не плануємо виходити за формат «сорок персон». Я, наприклад, абсолютно впевнений, що поет-депутат Цибулько випаде з цього числа, бо він бездарний депутат і ще бездарніший поет :)

Це вже певна традиція, тому окрім нових персоналій ми не добавляємо нічого, а в контексті перформенсу просто знову будемо обирати. Важливо зауважити, що ми не обиратимемо Христа і Іуду, а просто на їх місце примірятимемо нових важливих персон.

Наскільки я розумію, серед сорока претендентів дуже багато політиків. Чому?..

-Так, це близько 60 відсотків осіб. Політики , бо це найбільш впізнавані особи, персони, які найчастіше згадуються у медіа. Ми можемо запропонувати багато талановитих, впливових людей, але не всі їх будуть знати.

Ви обрали досить ризиковану тему. Як цього разу, на вашу думку, громадськість сприйме «Таємну вечерю»?

-Справа у тому, що сам Ісус Христос заповідав вірним збиратися за таємною вечерею, згадуючи його ім’я. Зрештою, дуже важливим для християнства є зібрання людей із спогадами про першу Таємну вечерю. Чим більше вечерь, тим краще. Хоча у 1999 році були спроби серед клерикальних кіл влаштувати мені обструкцію всілякими демонстраціями та прокльонами попів/колишніх комсомольців. Я був змушений оприлюднити у ЗМІ інформацію про Таємну вечерю, історичні засади цієї події. Після цього інформація потрапила у суспільство і питання знялося. На жаль, досить часто саме благовірні християни є абсолютно безпомічними і вульгарно поінформованими у сфері християнського вчення.

Як гадаєте, хто на цей раз займе основні місця?

-Останнього разу в Києві на місце Христа обрали Олександра Довженка, а Іуди – Олеся Гончара. Я думаю, що тепер на місце Іуди скоріше всього буде претендувати кілька основних осіб, серед яких будуть Микола Рудьковський, Віктор Янукович, Анна Герман... Важко сказати. Власне на перформенсі все й вирішиться, наперед гадати немає сенсу.

Себто розвиток голосування не продумується наперед?

-Звичайно! Інакше мистецька акція втратила би свою концепцію. Перформенс повинен бути інтерактивним, природнім. Я за своє життя бачив безліч інсталяцій та перформенсів світового рівня. Коли акція відрепетирувана, а її перебіг продуманий до деталі – це нудно. Коли ми робили “вечерю” у Києві, мене вразила реакція Сашка Кривенка. Він до останнього думав, що це наперед запланована акція. Мало-хто вірив, що результати будуть визначатися простим голосуванням. Для мене особисто, дуже важливим є дотримання демократичності перформенсу. Все, що потрібно зробити – це черговий раз в демократичний спосіб обрати персон на місця Іуди і Христа.

Як відбувалося голосування у Кракові та Будапешті? Чи відчувалася специфіка країн? Кого іноземці обрали на “ключові місця”?

-Перед проведенням перформенсу ми враховували національну специфіку. Звичайно, полякам пропонувався перелік видатних польських діячів, відповідно угорцям - угорців. Варто сказати, що результати виявилися більше, ніж цікавими. Поляки на місця Христа та Іуди обрали одну людину... Це відомий актор, талановитий режисер, який прекрасно себе почував із польськими комуністами. Політична позиція не може заперечити його мистецьких здобутків, однак його співвітчизники ніяк не вибачать цих колабораціоністських зв’язків. Це чітко проявляється в результатах “таємної вечері”. Така от польська версія вийшла :)

Угорці на місце Іуди обрали диктатора М. Ракоши, а на місце Христа приміряли Імре Надя. Цікаво, що продовження перформенсу в Будапешті відбувалося під відкритим небом на площі Героїв, біля Пам’ятника Тисячоліття Угорщини. Дітлахи каталися на роликах і роздавали прапорці із претендентами, а пенсіонери, в свою чергу, протестували. Виглядало дуже креативно.

Що можна буде побачити на виставці, окрім «Таємної вечері»?

-Проект “Museum UA” включає ретроспективу мистецьких об’єктів. Галерея “SoviART” примітна своїм сакральним розміщенням та розміром залів. Тому це ідеальний варіант для подібних проектів. В одному залі розміщуватимуться кілька моїх ключових проектів за останні двадцять років. Наприклад, відео, яке показували в рамках 14-го Форуму видавців у Львові (фільм «Сало для українця») та його оригінальна версія. Проект «The children of prof. J.Beuys», якого у Києві ще не бачили (за який автор отримав диплом румунської бієннале); “Auf Wiedersehen aus Chernowitz”, тощо. Окремий зал – «Таємна вечеря», яка сама по собі дуже велика. Окрім того, я планую задіяти веранду, куди може плавно переміститися мистецька дискусія після перформенсу.

Ходять чутки про зародження Львівської бієннале цього року... Чи це державна таємниця?

-Та чому ж ... Нещодавно повернувся зі Львова. Нас там збирали для попереднього обговорення дійства. Насправді, ще не вирішено: це буде бієннале, чи трієннале.

На разі визначилися, що буде десять ключових проектів, тобто десять відомих українських художників, кожний з яких створить арт-об’єкт в ландшафті міста. Решта митців обиратиметься шляхом конкурсу. Обговорювали, в якому форматі це потрібно реалізувати. Мені пропонують показувати свій арт-проект “Face to face”, однак я відчуваю, що буду робити проект «Гігієна актуального мистецтва», оскільки в сучасному мистецтві назбиралося дуже багато випадкових людей. Пора робити чистку.

В травні визначаємося з концепцією, а саме відкриття дійства планується на вересень. Організатори, як я розумію, планують конкурувати з Львівським книжковим форумом.

І на закінчення розкажіть, що ж сталося із славнозвісною картиною Малевича? Ви її ще не продали?

-З картиною Малевича все дуже просто. Вона знаходиться в оренді у Німеччині. Виникли певні проблеми із банком, де вона зберігалася раніше. Я зрозумів, що поступово почав втрачати контроль над своєю власністю. Зараз картина експонується в одному із VIP-залів Німецького Банку, рента за неї покриває витрати на збереження та безпеку картини. Таким чином, проблема усунена на три роки. Я не знаю, що буде по закінченню терміну. Фактично залишився рік і три місяці. Я з жахом про це думаю...

Продавати її не планую. Для цього мабуть просто потрібно НЕ бути художником. Вона не випадково до мене потрапила. Я відчуваю велику відповідальність за цю картину. Це мій хрест, який я повинен нести. А що із нею зроблять мої нащадки – то вже їхня справа:)

http://www.azh.com.ua/