Поети перетворили Тузлу на острів Свободи

07.08.2008 18:34

Євген Булавка

«Телекритика» побувала на мистецькому фестивалі «Барикада на Тузлі».

Тузла– це острів прикордонників та невеликої кількості відпочивальників. Після відомого досліду дамбобудівництва його територія стала символом українсько-російських конфліктів та є майже недоступною. Проводити тут мистецький фестиваль, привозити поетів, музикантів, художників-перформансистів та фаєр-шоу? О Боже! Це ж провокація!

Так і є…

2 серпня на острів приїхали українські, кримськотатарські, білоруські та російські автори. Творчу «Барикаду на Тузлі» зводило мистецьке об’єднання «Остання барикада». Водночас, за словами керченського поета Ігоря Сіда, який і запропонував привезти «барикаду» до Криму, фестиваль став продовженням «Боспорських форумів», які відбувалися у Керчі у 1993–95 роках.

Утім, зрозуміло, що ця акція має не лише мистецьке значення. Адже на «тузлу» перетворилися українсько-російські стосунки загалом. Та й Крим сьогодні – це лише кілька місяців курортного сезону, а решта часу півострів стає місцем зосередження мовних, геополітичних та міжнаціональних суперечок. Більшість із них штучно підігріваються медіа. Тому гасло фестивалю – «На Тузлу з миром» – якнайкраще підходить для спроби створити нову якість звучання кримської тематики в інформаційному просторі.

Сам фестиваль розпочався на день раніше у Сімферополі виступом на одній із центральних вулиць міста.

Українські тексти змінювали російські, потім лунала кримськотатарська мова, білоруська, знову українська… Учасники дійства дуже різні за характером творів та манерою виконання, проте ця різноманітність добре доповнювала багату мовно-культурну палітру: експресивні Сергій Пантюк та Артем Полежака з України, щирі та іронічні білоруси Северин Квятковскій та Сяржук Мінскевич, вибуховий Андрєй Родіонов із Москви та Гєрман Лукомніков звідти ж, який захоплював публіку тонкою грою слів, проникливі вірші кримськотатарського поета Сейрана Сулеймана. Загалом у фестивалі брали участь близько двадцяти авторів. Серед них також відомий український бард Едуард Драч, художники Анатолій Федірко та Ісмет Шейх-Заде, представники розмовного жанру – український казкар Сашко Лірник і російський скоморох Ілля.

Поїздка митців на Тузлу була своєрідним актом звільнення від штучно привнесеного політиками негативного контексту. Можна назвати це мистецького зачисткою острову. Зрештою, коли політики і журналісти не дають ради, або навпаки – заводять ситуацію у глухий кут, поети мають вдатися до своєї зброї, до Слова. Тому перед відвідуванням Тузли, яка хоча б ненадовго стала відкритою для всіх культур, учасників фестивалю чекала зустріч в одному з найбільш закритих місць Керчі – у виправній колонії №126.

На перший погляд дивне поєднання – зеки та поети. Останні, між іншим, не робили поправок на аудиторію, а та відповідала їм справжньою живою реакцією.

Як зазначив Ігор Сід, і в тюрмі завжди знайдуться люди, які розуміють літературу, у тому числі й сучасну, не гірше, а то й краще самих літераторів. На думку ж художника Ісмета Шейх-Заде, який і запропонував провести виступ у колонії, митці немов показали ув’язненим інший шлях до самореалізації та свободи. Свободи творчої.

Сам художник, уже на Тузлі, створив справжню інтерактивну карту України. Перформанс мав назву «Правий Поступ». Кожен із митців та численні глядачі залишали відбитки своєї правої ноги на зображенні України, знятому з космосу.

Діти та поети, митці та курортники. От тільки міліція, якої навколо було вдосталь, не долучилася до творення мистецького образу. «Залишити відбиток на зображенні острова Тузла, яке лежить на самому тузлинському піску – це дуже символічно», – вважає автор ідеї.

Поки представники різних народів залишали «на» Україні свої сліди, поети читали свої твори, музиканти співали пісень, а казкарі розповідали байки, поруч відбувалося «поглиблення каналу українсько-російської дружби». До символічної акції знову активно долучався місцевий люд.

Завершало насичений день вогняне шоу, перед яким Анатолій Федірко влаштував ще один перформанс. Кольорові повітряні кулі з безліччю побажань і просто думок усім берегом відпустили у море. Головними помічниками в цій справі були, звісно, діти. І треба ж, вітер поніс ці кульки саме в напрямку Росії.

Свято свободи у Керчі могло б доповнити й хоча б символічне відпущення на волю експонатів місцевого музею океанографії, в якому учасники фестивалю мали виступ 3 серпня. Проте до таких радикальних дій митці та журналісти не вдалися – численні опудала акул та різноманітних морських їжачків залишилися неушкодженими.

Наступного року організатори фестивалю обіцяють запросити на нього представників інших націй, які брали участь у розвитку Криму – болгар, греків та навіть естонців. Якщо не буде явних та прихованих перешкод для його проведення. Цього року, кажуть, за день до початку «Барикади» факс із рекомендацією скасувати захід надійшов із президентського офісу.

Насправді, політикам легко жити у світі, розділеному різними позначками, за які представникам протилежного табору – зась. І хоч ці позначки – мова, НАТО, Тузла – символічні й не заважають тим самим політиками за кулісами спільно рубати «бабло», до їх збереження ставляться ретельно. Бо вони розділяють людей, а отже створюють сприятливе середовище для існування різного штибу демагогів та злодюжок.

«Барикада на Тузлі» – це крок до творення зовсім іншого простору, в якому представники різних народів пишаються своїм минулим і своєю культурою, і це їх об’єднує, а не розділяє.

Фотографії

http://igor-sid.livejournal.com/

http://durdom.in.ua/forum/viewforum.php?f=1

http://www.telekritika.ua/media-suspilstvo/culture/2008-08-07/39908