Як ми підкорювали "Уніж"07.07.2008 14:19
Ольга Зайцева
координатор проектів МО "ОстаNNя Барикада"
Про
фестиваль українського формату «Уніж» говорили вже давно і дуже багато. Як виявилось трохи пізніше, туди поїхали
всі ті, хто небайдужий до розвитку української культури. Ми вирішили теж дарма
не витрачати час, і практично всією командою Мистецького об’єднання «ОstaNNя Барикада” вирушили в
довгу дорогу.
Машина ледве пересувалася від
кількості консервів, наметів, спальників, кариматів запханих у нещасний
маленький багажник. Але ані погана
погода, яка бігла за нами протягом всієї поїздки, ані перенавантажена машина не
завадили дістатися до села Уніж Івано-Франківської області, яке навіть на мапі
не відмічено. Зустріли нас похмурі хлопці в дощовиках, які ще з більш похмурим
виглядом показали на місце реєстрації.
На реєстрації з’ясувалось, що наша рідна
національна валюта не катується, бо на території Уніжа можна використовувати лише
так звані «буфони». Коли земля трохи підсохла від дощу, а ми ознайомились з
територією - прийшов урочистий момент встановлення «барикадівського» прапору
прямо посеред галявини, яку трохи пізніше заставили нашими ж наметами. Наше
наметове містечко відрізнялось від інших не лише кількістю привезеною із собою
символіки, а й складом жителів, адже ділили ми галявину з молодими поетами зі
всієї України, такими як: Кукула, Семенчук, Васьків, Шпаковський, Любка,
Полежака, Завадський, Смаль, Бондар, Романюк, Дискант, Позднякова, Федірко
тощо. Територія Уніжу нас порадувала великою кількістю зелені та близькістю до
річки Дністер, крім того для всіх зголоднілих працювала столова, де за невелику
суму можна було добре поїсти. Але ж існували і недоліки – це повна відсутність
мобільного зв’язку, досить маленька сцена, постійна відсутність гарячої води в
душі та двері в туалетах, на яких не існувало гачків.
Тинятись цілий день по табору та
чекати вечірньої програми нам не довелось - вдень відкрилась літературна
майстерня, де відбулась презентація газети-лєтучкі «НіЖ», перегляду відеопоезії
та читання віршів і прози молодими митцями зі Львова, Хмельницького, Острогу, Тернополя
ЗапоріжжяУжгорода, Вінниці, Івано-Франківська, Косова, Рівного та
Луцька. Після закінчення літературних перформансів ми вирішили наблизитись до
природи, і спустилися до Дністра, де знайомились з місцевими коровами, які
чомусь всіх дуже вразили. Але побачивши кагал невідомих людей, корови злякались
і намагались від нас втекти. Єднання з природою і свіже повітря надихнуло
Виконавчого директора МО «ОstaNNя
барикада» Ксенію Омельченко не лише на водні процедури, а й на фізичні вправи.
Лежачі в свіжій траві, жуючи зелений колосок, я бачила блакитне небо та її довгі
ноги, якими вона активно махала на фоні Дністра. Полежавши так кілька хвилин, я
піднялась на лікті і побачила дуже цікаву картину – одна частина нашої гучної
компанії бігала за коровами та голосно мичала, інша ж частина (жіноча) - стояли на головах, в прямому сенсі цього слова,
виконуючі якісь медитативні вправи. Раптом хтось з поетів згадав, що вже час
іти на концерт, який мав незабаром розпочатися. Чесно зізнаюся, що виступ
першого гурту «Amalgamma» ми пропустили,
але коли на сцену вийшли «Fakultet», «Хорта», «Рура», «Sмарагда» ми вже
танцювали та співали, часом навіть абсолютно не знаючи слів. Кульмінацією став
виступ гурту «OtVinta», але нас чекав
великий «облом» - довгоочікуваному гурту вдалося заспівати лише дві пісні, як
раптом почалася злива і вибило світло. Почекавши ще кілька хвилин, ми зрозуміли
що продовження вже не буде, тоді ми повністю промоклі відправились по своїх
наметах спати.
Наступного ранку всі охочі могли
послухати казки Сашка Лірника, а вже вдень розпочалась робота літературної
майстерні, яка плавно перелилась в круглий стіл з Юрієм Андруховичем. Правда
«круглим столом» подібне дійство було назвати важко, пан Андрухович зібрав в
коло велику кількість молодих людей, прямо на нашій «легендарній
барикадівській» галявині, сам же сів посередині. Дискусія тривала десь півтори
години, але пекуче сонце і досить болюча і заїжджена тема розмови про
книговидавничу справу в Україні змусила нас повернутись до наметів і лягти в тіні.
Всі мріяли про вечірній концерт, адже музична частина другого дня радувала
досить цікавою програмою. За вечір виступили сім гуртів, особливої уваги
заслуговували такі гурти як: «Роллікс», «Пропала Грамота», «Тінь Сонця» та «Гайдамаки», які викликали драйв не тільки
у нашої скромної компанії, а й і у решти аудиторії. Здається, в той вечір
танцювали всі, навіть присутній на концерті Юрій Андрухович ритмічно махав
головою в такт етнічних мотивів. Ми ж в свою чергу водили хороводи з елементами
балетної хореографії. Зовсім втомлені ми ледве доповзли до своїх наметів і
заснули мертвим сном.
Третій день розпочався з прощань з
вже рідними однотабірцями Григорієм Семенчуком, Ксенею Васьків, Анатолем
Кукулою та Юлією Смаль. Вони поїхали раніше, так і не дочекавшись запланованих вечірніх
заходів. Одразу стало якось зовсім сумно, зітхнувши ми почали монотонно жувати
набриднувши за ці дні консерви, згадуючи шалений відпочинок. Навіть ввечері на
концерті вже не було того драйву, який був присутній всі ці дні, хоч і
хедлайнерами останнього дня був гурт «Перкалаба». Чи то ми вже втомились від
перенасичення емоцій, чи просто нам не вистачало поїхавших зранку. Тому концерт
відбувся з нашого боку без особливих пригод і шалених танців.
Четвертий день прийшов до нас з
усвідомленням того, що прийшов час вертатися до дому. Полежака і Ілько
принципово довго і без ентузіазму збирали наші намети, але час кликав їхати і
ми знов вирушили в довгу дорогу. Настрій ще прагнув свята, тому на зворотньому
шляху ми ще заїхали в Острог – подивились на відому Острозьку академію, поїли
на «дорожку» та вирушили до столиці з
величезним наплічником приємних вражень.
фото Анатоля Кукули, Ілька
|
