СТАТТІ ТА РЕПОРТАЖІ

Класика завжди є актуальною

12.11.2008 12:30



 Богдан-Олег Горобчук: "Класика завжди є актуальною"

- Богдане, ти за освітою соціолог, проте, більше відомий як поет, автор кількох збірок поезії, лауреат літературних конкурсів, учасник поетичних акцій. Що привело тебе в літературу?

 

Поетом я став задовго до будь-якої специфічної освіти. Те що я поет не заважає мені бути аспірантом-соціологом, піар-менеджером та тележурналістом, а окрім того – писати статті на різноманітну тематику – від наукової до культурницької. Це зовсім інші паралелі. Перші вірші я написав 2002 року під впливом спілкування ще в Житомирі зі своїм оточенням, в якому на той час з’явилося декілька хороших поетів, які і зара є досить відомими – це Олег Левченко, стронґовський, Ромцьо Здорик і Ніка Кавун. Я читав їхні вірші і зрозумів – що можу писати не гірше від них, і мені є що показати, вийнявши звідкись зсередини себе у вигляді поезії...

 

- У видавництві «Факт» вийшла друком поетична збірка «Цілодобово», авторами якої виступили Павло Коробчук, Олег Коцарев і ти. Що об’єднало таких, здавалось би різних за творчою ідентифікацією, поетів?

 

Насправді в нас більше спільного в особистостей, ніж у поетів. Знаний луганський поет Я. Мінкін, наприклад, вважає, що саме ми втрьох та ще Дмитро Лазуткін є обличчям найновішого поетичного покоління. З цим твердженням можна сперечатися, але безумовно одне – ми троє досить різні за поетичним стилем, тематикою, напрямком творчості, але є активними – часто виступаємо, багато друкуємось, проводимо спільні акції. “Цілодобово!” окрім того, що це чудова книга (без зайвої скромності) – це був іще й привід для спільних виступів і презентацій нас трьох, яких – презентацій – за півтора роки від виходу книги вже було більше 20, в багатьох обласних центрах, та ще й в Польщі, Білорусі та Німеччині.

 

- Ти – лауреат видавництва «Смолоскип». На твою думку, що дає молодим письменникам участь у літературних конкурсах?

 

Це для мене та багатьох моїх знайомих поетів – перша вагома сходинка для входження у велику літературу – перемога в конкурсі “Смолоскипу” одразу підвищує статус поета: тут тебе мало хто знав, ну хіба тусовка, до тебе ставилися як до друга, знайомого якихось поетів, аж тут – ти перемагаєш – і ставлення моментально змінюється. Для мене особисто перемога в конкурсі “Смолоскипу” значила дуже багато, її важко переоцінити. Щодо інших конкурсів казати не беруся, оскільки вважаю саме смолоскипівський конкурс для молодих еталонним.

 

- Якщо переглянути видане і невидане нової літературної генерації «00», то складається враження, що ця поезія – зазвичай урбаністична, написана вільним віршем. Ти сам –автор книги «Місто в моєму тілі». З чим пов’язані такі тенденції?

 

Поезія нашого покоління назагал є досить різною, і урбаністичність – далеко не головна тенденція двотисячників. Так, безумовно, вона є важливою, і я це пов’язую з нашою зацікавленістю поезією доби авангарду – як українського, так і зарубіжного – саме там урбаністика була модною. Але прихованими течіями цієї тенденції є відкриття і переосмислення нашим поколінням “старих цінностей”, які були спочатку до неможливості заяложеними в радянську добу, а потім – висміяні в 80-90-х. Це – дружба, любов, кохання, оптимізм та інше. Як свого часу Семенко критикував не самого Шевченка, а тих, хто його наряджав у “смушеву шапку”, хто його “замазував дьогтем” – тобто власне народників. Так і ми – говоримо, що і дружба, і кохання, і віра – все це є, цього не може не бути, але ми ж і очищуємо ці цінності від того, що ідеологічно було на них понавішено.

 

- Як ти ставишся до класичних форм у літературі і чи будуть вони розвиватися надалі?

 

Класика завжди є актуальною. Це аксіома. Але мені особисто ближче нове, те – що в будь-якому разі ґрунтуючись на класиці, цю класику в якійсь мірі – емоційній, інтелектуальній, концептуальній тощо – переросло. В наш час хибно вважається “класичним стилем” ґрафоманські писульки про любов-кров і подвиги Шевченка, Франка-каменяра тощо. Це пишуть не поети, а так собі – ті, кому немає як по-іншому реалізуватися, і найгірше те, що вони готові захищати з піною біля рота свою “класичність”, правоту. Але я особисто вважаю, що класиками в сучасній українській поезії є поети, які свого часу були непримиренними новаторами – це не Борис Олійник, а Василь Стус, не Ліна Костенко, а Василь Голобородько, не Дмитро Павличко, а Грицько Чубай, не Олекса Ющенко, а Олег Лишега. Історія, щоправда, все розставить на свої місця, це теж аксіома.

 

 

- У кожного письменника, мабуть, є свої улюблені автори, літературні авторитети. Чи є такі в Богдана Горобчука?

 

Ну, власне, названі вже мною Лишега і Голобородько. Це – мої улюблені з нині живих українських поетів. Зі світової класики – це, певно, Лорка і Вітмен. Я взагалі люблю читати хорошу поезію, як і прозу, і не вірте тим, хто каже що поети читають тільки себе! Це все злі язики плещуть ?

 

- Існує таке «неписане правило», що справжній поет повинен бути бідним і нещасливим. Чи погоджуєшся ти з цим твердженням?

 

Як, як щасливий поет, категорично не погоджуюсь. Проте в мене є альтернативна формула – якщо поет – це справді поет, то він завжди собі створить якісь пригоди, життєві ситуації тощо, з яких братиме натхнення і теми, емоції для творчості. І бідність або фізичий біль тут ні до чого.

 

- А чи існує різниця між Богданом Горобчуком –поетом та Богданом Горбчуком у буденному житті?

 

Існує, але я намагаюсь цю різницю долати. У мене є один з улюблених своїх циклів поезії – “Альтернативна Історія Буденності”, де я цілком буденні життєві ситуації ніби очуднюю – надаю їм небуденного сенсу, відкриваю в буденності власного життя глибини, яких неозброєним оком і не видно. Тож зброєю для того ока стає поезія ?

 

- Поділись, будь ласка, з читачами чимось із щойно написаного.

 

На вибір – декілька текстів:

 

 

бдсм

 

Ця відданість долі ніяк не мине

Життя восени як бодяжений сем

Я мучу тебе.. ти мучиш мене…

Це бдсм

 

І дощ ніби плаче від болю Бог

Любов – це калюжі любов – це вода

Вже й черевики промокли в обох

Біда..

 

 

=

 

Затінене

 

Чорні джерела в твоїх очах

Але зовсім інші – в посмішці – ледь видній затемна

 

І ніби помічена мною на зім’ятій фіранці

Зіткана з тіні Марія

Ти лишаєш ідеально точні відбитки тепла

Моєму холодові

 

Чорні джерела в твоїх очах

Випускають у темряву чорні обриси

Речей і їх станів

Проповзання змії ніби тіні

Політ птаха ніби тіні

Зминання фіранки так щоби в її тіні

Проступила Діва Марія

 

 

 

=

пляж

 

так пахнуть сни в гуртожитських кімнатах

поту сіль брі сир бісер пред учнями...

шкіриться сонце - майстерний анатом -

шкіру тоненьку від шкіри відлущує:

 

пляж. пахнуть сни випадковими спливами

пам’яті. в голову стукає лірика:

ти крізь штанину намочену зливою

гладиш мого напівсонного звірика

 

він реагує... танок починається:

ми на піску залишаємо звивини...

злива стрімка мов сполоханий заєць

хлеще по тих що на нас задивилися...

 

ми ж недосяжні для крапель - під тентом...

так рвуться сни - і здається - на біса..?

пам’ть лишає останні фрагменти:

учнів що тупо вдивляються в бісер

 

 

- І наостанок побажання читачам від Богдана Горобчука.

Держіть хвоста бубликом! Так закликав, здається, Всеволод

 

Розмовляла Наталя Пасічник

http://artvertep.dp.ua/authors/1724/article/7233.html


КОМЕНТАРІ

Ім’я

Коментар

Введіть код,
зображений на малюнку

ОСТАННІ СТАТТІ

Сергій Тримбач: «Книги не обираю, радше вони обирають мене»

«Поєднаємо патріотизм зі здоровим глуздом»

Під час презентації книги Ульяненка люди познімали з себе одяг

Брати Капранови дали десять порад публіцисту

Серед багатих українців стало модним дарувати "круті" книжки

Обіцянка – не цяцянка!

Приблудна культура

Перший гайдамака в Україні

Я відведу тебе в музей сексу

Лірика одинаків

Ліна Костенко: Усяка наволоч український народ принижує, а він десь загубив у собі відпорність

Тарас Чубай Наш партизан

Сергій Жадан: Мені цікаво дивитися вітчизняну порнуху

Жадан обійшов Толстого

Донию понравился анекдот Бенюка о богатом дядюшке

Про те, як донецькі люблять наш фест...

Така от <...> мода?

Із щоденника Сергія Федаки. Жадан

Роксоляна Свято : Сад без огорож

Зачарована стежина уяви – 2

Всі права застережені.

© 2008 Мистецьке об'єднання «ОsтаNNя Барикада»