«Погані книжки я не читаю» - Марко Галаневич
29.12.2008 11:16
Назва «Даха Браха» перекладається зі
старослов’янської як «давати-брати». Багато хто з прихильників творчості цього
гурту стверджує, що саме так і відбувається під час виступів «дахабрахівців»:
виконавці віддають глядачам шалену енергію. Та хто б сумнівався – вони
виконують українські пісні, яким понад 200 років. Ці тексти збагачені містичним
значенням та старовинним духом тих часів, коли люди знали, де саме притаїлася
квітуча папороть, а де розквітла рута. Про містику і літературу – Марко,
учасник гурту «Даха Браха» та актор театру «ДАХ» .
- Мабуть, щоб грати етно-хаус, потрібно читати
спеціальну літературу? - Ні, якщо йдеться про музику, то я її
слухаю, а не читаю про неї, також дивлюсь на DVD концерти. Про життя музикантів
не читаю, можливо, через те, що я вийшов не з музичного середовища, а з
філологів. Я закінчив Інститут філології, закінчив акторську школу, перейшов у
театр і лише після того почав займатися музикою. Власне, серйозно, професійно
займаюся музикою не більше 3 років. Нещодавно мені до рук потрапило старе
видання біографії Чарлі Чапліна. Вона мені була цікавіша за музикантську.
Думаю, що просто ще не дійшов до Бобів Діланів.
- А що взагалі читаєш? - З останнього мені сподобався
норвезький автор Ерленд Лу, я не зустрічав його в українському перекладі, читав
російською. Я б навіть відніс цю книгу до такої знакової події, прочитав її за
одну ніч і почав дещо інакше дивитися на світ, все стало простіше й складніше
водночас, до багатьох речей почав ставитися трепетніше. Також нещодавно за порадою
«Друга читача» купив собі книгу про рицарів Сапковського, почитав – цікаво!
Взагалі, намагаюся бути в контексті сучасної української літератури, але щоб
когось виділити – порадити не можу. Мені прикро, коли на прохання людини не з
українського середовища порадити їй щось почитати із сучасної української
літератури я починаю перелічувати прізвища письменників, які просто модні.
- Складається враження, що сучасні українські
книжки погані? - Ні, так не можна казати. Погані книжки
я взагалі не читаю. Беру в руки, гортаю, бачу, що вона погана, і не читаю.
Наприклад, коли мова кострубата, від сюжету віє несправжністю, штучністю. На
жаль, в сучасній українській літературі такого багато. Такі книги не можуть
задовольнити мої читацькі потреби.
- То тобі взагалі не подобаються сучасні
українські письменники? - Чому ж? Мені подобається Тарас
Прохасько. Мене вразила Марія Матіос, я її не читав, але я чув уривок із її
тексту зі сцени. Він мені так сподобався, що я попросив книгу, аби прочитати,
що й збираюся зробити найближчим часом.
- А взагалі, як знаходиш час для читання? - Найбільше читаю влітку, коли ми їдемо
на гастролі, читаю у транспорті. В такому випадку читання допомагає і скоротати
час, і дізнатися щось нове.
- Ти намагаєшся себе проявити у різних іпостасях:
граєш у театрі, співаєш у гурті. Як щодо письменництва? - Є певні плани, що я б хотів написати.
Але про це говорити зарано, і говорити про мене як про майбутнього письменника
не варто. Але невеличкий письменницький досвід маю: ще в університеті ми з
дружиною написали разом п’єсу «Риба». Її навіть видали в університетському
збірнику «Сві-й-танок» під псевдонімом Наталка Марко. Так що я трошки
драматург.
- А ставити її не намагалися? - Ми спробували, але щось не вийшло.
Все–таки до Шоу і Шекспіра вона не дотягує. Тому зійшлися на тому, що краще
ставити Шекспіра.
- А яка твоя найулюбленіша роль? І чи зіграв
ту роль, про яку мрієш? - Роль, яка мені подобається, це та, яка
дає більше можливостей пограти і погратися. На сьогодні для мене це роль попа в
«Українському декамероні». Роль, про яку мрію, ще не зіграв. Мені б хотілося
зіграти якусь підлу і злу людину. Можливо, Мефістофеля...
- Ти мрієш про досить містичну роль, а з ким
із письменників хотів би зустрітися? Певно, теж із якимсь містиком? - Ні, містика і так завжди поруч, ти її
впізнаєш без клопоту. Гадаю, що не варто її накликати чи кликати на зустріч. Із
літераторів, гадаю, цікаво було б зустрітися з Юрієм Андруховичем, мені
подобаються його статті та есеї, вони написані «живо». Гадаю, що у спілкуванні
Андрухович дуже цікава особистість. Хотів би зустрітися з Іваном Малковичем, я
дуже його поважаю, для мене це один із найвизначніших героїв української
культури. У нього болить серце за Україну. Він говорить про це і робить
бездоганно свою справу. Його книжки зроблені високопрофесійно, з любов’ю. Я
поважаю таких людей і хотів би набратися у них життєвого досвіду.
- Ти негативно ставишся до містики, але ж
репертуар театру включає «Містичну Україну», ви використовуєте багато старих
речей? - Дійсно, ми маємо цикл «Україна
містична», в ній три вистави з циклу Шекспірівських творів. Чому Україна? Бо
там є українські відьми, українська містика, українські заклинальні пісні.
Містика присутня в нашому житті, нікуди від цього не втекти, та й не варто.
Українці ніколи від неї не тікали, вони просто з нею жили. І сприймали як таку.
Нас дійсно оточує містика: старі речі, старий одяг, він комусь належав, енергія
попереднього власника передалася речі. Те саме стосується і пісень, які ми
виконуємо. Тексти зібрані дівчатами з нашого гурту, співалися 100-200 років
тому: гаївки, щедрівки, веснянки. Якщо пісню співають протягом 100, 500, 1000
років, вона набуває певної енергетики, яку ми намагаємося відтворити, передати
слухачам.
- Захоплення магічними текстами, мабуть,
тягнеться з дитинства? - Не знаю. Я виростав у селі, мої батьки
– вчителі. Але, можливо, саме з дитинства, бо мені дуже подобалося, як співає
моя бабуся і вся родина на якомусь святі.
- У дитинстві любив читати? - В дитинстві читати не любив. Коли є
футбол, то вибір іде на користь футболу чи стрілянню з рогатки. Але читав,
доводилося, бо батьки – вчителі. Були книжки, які запам’яталися на все життя,
одна з них – «Брати Лев’яче Серце» Астрід Ліндгрен. Багато довелося
читати в університеті, чим я йому найбільше і завдячую. Мій одногрупник
жартував, що кожній людині перед тим, як вибрати дорогу в своєму житті, треба
закінчити філологію. Адже в такому разі маєш справу зі світовою та українською
літературою, про все дізнаєшся, виховується твоє світосприйняття. Спілкувалася Іра Татаренко, «Друг читача»
|