Сергій Пантюк: "Ми - генерація, яка перемолола в собі абсолютно дикий злам епох"14.11.2008 11:15
- Сергію, гадаю, розмову варто розпочати з того, як усе починалось...
- Все починається з любові й поезії. Сонячне дитинство,
турботлива й лагідна прабабуся Марфа Антонівна Франчук, світла їй
пам’ять. Вона читала лише дві книги – неймовірно древню Псалтир та
шевченків «Кобзар», виданий десь на початку ХХ століття. По їхніх
сторінках ця унікальна жінка і навчила мене читати в трьохрічному віці,
а згодом і писати, правда, друкованими літерами і з «ятями» замість
«і». Аж у школі перевчали.
А ще моя прабабуся знала безліч усякого фольклору – пісень,
казок, загадок, народних ігор та приповідок. Чиї ж, як не мої вуха,
були найбільше вдячними? Звідси і виник перший «творчий проект» – я
переробив кінцівку пісні «Їхали козаки із Дону додому» на хепі-ендову,
бо ніяк не міг дитячим розумом збагнути – за що вони спалили бідну
Галю…
- Дев’яностники – особлива літературна генерація, про
представників якої ходять легенди. Чи можна їх, на Вашу думку, назвати
поколінням, яке збулося?
- Зараз окремі письменники і критики прагнуть зробити «модною»
думку про недоцільність поділу письменників на покоління. В чомусь я з
цим згоден, бо від будь-якого розкладання на полички віє штучністю і
нафталіном. Але явище «дев’яностництва» існує, і настане час, коли його
вивчатимуть не менше, ніж «шістьдесятництво». Чому? Бо це генерація,
яка перемолола в собі абсолютно дикий злам епох підчас свого ж
суспільного становлення. І цим вона унікальна й цікава. Нас зачепили
«гарячі точки», переслідування з боку влади, добивала тупа і
безпросвітна соціалка. Наш світогляд формувався у період, прихід якого
ревно накликав Цой і який звучав прокляттям у вустах старих і мудрих
китайців. Ми – постсовкова «єдність суперечностей», тому всі дружні й
питущі.
Так, це різні люди, різні стилі й естетичні засади, але
енергетика творчості надзвичайно схожа. Почитайте вірші щойно, на жаль,
померлого Василя Кожелянка з Чернівців, якому на час виходу першої
збірки (1993 р.) було 36 років і співставте їх з віршами з першої
книжки донецько-харківського Сергія Жадана, якому тоді ще й 20-ти не
виповнилося, і все стане зрозумілим.
І ще одне – від покоління «дев’яностників» наша література і її споживач отримають ще не один приємний сюрприз.
- Сергій Пантюк – поет, прозаїк, видавець, організатор мистецьких акцій. Яка з цих іпостасей Вам найближча?
- «А ще він картини малює!» - таку шпильку відпустив колись на
одному з поважних зібрань гострий Олесь Ульяненко, коли з трибуни
перераховували регалії одного поважного письменника. Тому, коли
говорять про мою різнобічну діяльність, почуваюся трохи ніяково. Так, я
прагну бути універсальним і суспільно активним, бо в мене є чітка мета
– максимальний розвиток та популяризація української культури. І
найбільшою винагородою для мене є той момент, коли я бачу результат.
Але наступного ранку я вже прокидаюся невдоволеним і починаю
придумувати щось нове. І жодного значення – в якому напрямку, головне,
щоб постійно щось робилося.
До речі, письменник і видавець – іпостасі, між якими неодмінно
мав би бути присутній конфлікт інтересів. Я переміг у собі цей
стереотип – до кінця року я знову випущу на книжковий ринок України
нові геніальні твори відомих і поки що не дуже відомих авторів.
- Ви багато подорожуєте. Яке з міст України є найсприятливішим для роботи зі словом?
- В Україні є чимало енергетично насичених міст. Але у серці
мого Всесвіту знаходиться Сокілець – село, в якому народився. За ним –
Кам’янець (не люблю отого хвостика «-Подільський», його штучно
доточили), де минали дитинство і юність, Чернівці, Львів і Київ. Окрема
тема – мандри до моря – там також пишеться «як по маслу».
- Сім’я для літератора – перешкода чи джерело натхнення?
- Якби була перешкодою, я б, мабуть, її не створював. Це тил,
генератор і прискорювач водночас. Буває, іноді лінь напосідає на плечі,
починаєш вигадувати собі якусь депресію, запій чи іншу дурню. І ось
тоді моя Тетянка береться за мене всерйоз. Жартую, звичайно. Але, якби
не дружина і «найбільший неслухняник» - син Яромир, навряд чи побачили
б світ мої останні чотири книжки з романом включно. Це факт!
- Сергій Жадан колись висловився про те, що для кіно, як і для
поезії існує обмежене коло тем. Про що писав, пише і писатиме Сергій
Пантюк?
- Все у цьому світі так чи інакше обмежене, крім любові і
смерті. Все решта крутиться довкола. І споконвіку товклися тут тисячі і
тисячі письменників. Але, мабуть, ще не народився такий геній, який
зумів би «затерти» ці теми. Скільки нас – стільки й любовей та смертей:
неповторних, індивідуальних, інакших.
А ще – після народження Яромира я відкрив для себе такий
феномен як дитяча душа. І тут я раптом запитав себе – а чому ніколи не
прагнув туди проникнути? Певне, не розумів, і не відчував. Тож тепер
все більше пишу і, дасть Бог, надалі писатиму тексти для дітей. Можливо
невдовзі все це матеріалізується в гарненьку книжку.
Також на стадії фінішу – збірка новел та ще одна поетична книжка.
- Яку роль у Вашому житті відіграло літературне середовище?
- Думаю, вирішальну. Коли ти сам, почуваєшся сліпцем, або,
принаймні, підсліпкуватим. Коли ж опиняєшся у зграї – стережіться,
вороги! ?
- Розкажіть, будь ласка, про Ваш проект «Інша література».
- Проект це не мій, а всеукраїнський, і концепцію його придумав
страшенно креативний і талановитий Борис Гуменюк. Він виплекав
паросток, потім приєдналися інші побратими, ну і я вже себе садівником
призначив для того паростка… От і виросло височеньке деревце.
На моє відчуття, "Інша література"- це не проект, а постійне і
серйозне формування нормального мистецького середовища, відкритого і
цивілізованого, трьома китами якого є справжня свобода слова,
взаємодовіра та доброзичливість. Ми поки що не прагнемо формалізовувати
наше існування, бо одразу ж може виникнути небезпека або такого собі
офіціозу та забронзовіння як Спілка письменників України, або
віртуального гойдання на розкрученому бренді як АУП. Тому "Інша
література" - це всі, хто талановитий, креативний і активний, а ще –
протистоїть підміні справжнього мистецтва примітивною попсою.
- І наостанок побажання читачам від Сергія Пантюка.
- Я завжди бажаю всім добра, удачі і здоров’я, навіть своїм
недоброзичливцям. Роблю це щиро, тому, сподіваюся, що Бог чує мої
побажання й відповідно на них реагує. ?
Розмовляла Наталя Пасічник
http://artvertep.dp.ua/authors/4113/article/7244.html
|
