Герої моїх книжок є такими, якою б я хотіла бути, – Юдіт Германн

13.11.2008 11:52

– Провідник за годину до того, як ми мали приїхати до Львова, накрив мене покривалом. Я прокинулася від того, що він накрив мене покривалом, і ось це мої перші враження від України.

На цьогорічний Форум видавців до Львова приїхала унікальна німецька письменниця Юдіт Германн. Унікальна тим, що перша книга її оповідань «Літній дім, згодом» вийшла відразу двохсоттисячним тиражем і запровадила своєрідну «моду на Германн» - її стали називати німецькою Вірджинією Вульф та скоро її фото стали популярнішими від її оповідань, а молодь стала наслідувати її навіть в зачісці.

Це змусило письменницю коротко обстригти волосся та відмовитися від фотосесій, завдяки яким їй робили піар літературні агенти, створюючи імідж, з яким, за словами авторки, вона не мала нічого спільного. Цікавим є і те, що обидві збірки оповідань, які були видані в Німеччині, вийшли також в Україні - у перекладі Юрка Прохаська («Літній дім, згодом», 2004) та Наталки Сняданко («Нічого, крім привидів», 2007).

Під час читання-тандему Юдіт Германн і Тараса Прохаська у Львівському театрі ім. Леся Курбаса авторка читала своє оповідання «Червоні коралі» німецькою, Тарас Прохасько, замість читати якусь свою річ, галантно прочитав для публіки це ж оповідання українською, модератор вечора і перекладач Юрко Прохасько шукав між двома авторами паралелі, а німецька гостя була надзвичайно невимушеною і простою, і люб’язно погодилася дати для ZAXID.NET ексклюзивне інтерв’ю.

- Готується до друку ваша нова, третя книга оповідань. Про що вона буде, як буде називатися?

- На жаль, я не можу вам цього розказати, оскільки я дуже забобонна. Завжди в написанні книжки є такий момент, коли треба сказати, як вона буде називатися, але такий момент ще не прийшов. Я знаю, як вона буде називатися, але поки що про це не можу сказати.

- Герої ваших попередніх оповідань справляють враження таких стриманих, небагатослівних, трішки замкнутих навіть, а яким у житті є їхній автор?

- Я би могла сказати, що герої моїх книжок, особливо жіночої статі, є такими, якою б я хотіла бути: вони говорять мало, я, напевно, говорю доволі багато. І вони можуть довести щось до кінця і прийняти рішення, я, на жаль, не є така, і вони дуже легко можуть прощатися, що також не є моєю сильною стороною. І під час написання це є дуже добрим, бо можеш зобразити особу такою, якою б ти хотіла бути.

- А чи є серед ваших оповідань таке, що можна назвати автобіографічним?

- Звичайно, що при написанні кожного твору є щось таке автобіографічне, але переважно це є таке, що хотілось би, аби воно було в реальному житті.

- Чи мають прототипів ваші герої? Чи було таке, що приходили люди і казали: «Це про мене, я себе впізнаю»?

- Так, було. І перший раз, коли це сталося, це був такий момент і було таке переконання: ні, я цього не хотіла робити, я писала це про себе, це я є, а не хтось. Але я дуже тішуся, коли хтось таке каже.

- А чи плануєте ви написати якусь більшу річ - роман, драму?

- Ні. Я можу розказати, що третя книжка - це теж будуть розповіді, як і перші дві, але я би хотіла написати трохи більший текст, якщо мені це вдасться.

- Компакт-диск із записом ваших оповідань з першої книги «Літній дім, згодом» мав великий успіх, а наскільки взагалі в Німеччині є популярним слухання книжок з дисків, який відсоток людей знайомиться з літературою саме в аудіоформаті?

- Я думаю, що дуже популярним, але традиція сприйняття на аудіоносіях не є дуже давня. Я хочу сказати, що майже кожна книжка з’являється також і в аудіоформаті, і якщо це є популярний автор, то її також озвучує дуже популярний актор, і проводиться дуже велика рекламна діяльність. Я думаю, що це більше до маркетингу відноситься.

- Але ви свою книжку начитували самі, цікава така робота?

- Так, мені це було цікаво, і це є такі дуже такі дивні відчуття, коли ти перебуваєш в приміщенні без акустики, і ще раз проходиш через книжку, її ще раз перечитуєш - зовсім інші відчуття, ніж коли ти працюєш на публіку. І це так накладається одне на одне - дуже цікаві враження залишаються.

- Ваші книжки виходили в Німеччині великими тиражами. Чи може письменник у вас прожити з літераторського хліба?

- Дивним чином, але так. Перша книжка з’явилася 1998 року, друга - 2003 року, і всі ці  роки - до 2008 року - я жила з грошей, отриманих за ці книги.

- Зараз епоха Інтернету, чи ви маєте свою сторінку в мережі?

- Ні. Я є доволі старомодна. Просто чим більше ти пов’язаний із навколишнім світом, тим більше він проникає в твоє життя. Я не маю вдома ні телевізора, ні Інтернету, не маю своєї веб-сторінки, і свої емейли переглядаю тільки раз в тиждень, і то в Інтернет-кафе.

- Як ви ставитеся до тої популярності, яка прийшла до вас після першої книжки: вас навіть почали наслідувати, наприклад, вашу зачіску... Чи потрібна, на вашу думку, письменнику популярність, чи має він бути як актор або поп-зірка?

- Найкраще, це коли автора буде видно між рядками, і автор сам зможе себе побачити між рядками.

- Як часто ви контактуєте з читачем, в якій формі це відбувається?

- Тарас Прохасько про це дуже гарно говорив під час читань (в театрі Леся Курбаса в межах Форуму видавців - ZAXID.NET), що він приносить свою любов до читача, що він приходить зі своєю любов’ю до читача. Я вважаю, що це є дуже гарно, що це відповідає тому, що би мало бути. У мене це є трошечки по-інакшому: коли я напишу книжку, то їжджу з такими подорожами-читаннями по Німеччині, контакт із читачем є досить відкритим і близьким, але інколи стає доволі страшно. Інколи буває так, що читач і автор сидять доволі близько, і дистанція фактично зникає. Інколи це є добре, а часом - доволі тяжко. Але я вважаю, що є дуже важливим бачити своїх читачів.

- А яке з ваших оповідань є вашим улюбленим?

- «Любов до Арі Оскарсона» - думаю, що це моє найулюбленіше.

- Мені дуже сподобався «Холодний синій колір»...

- Так, це є гарна історія. Я переживала, що вона є дуже повільна. Але багато читачів мені казали, що вона їм дуже сподобалася.

- А як позначилося на вашій творчості народження дитини?

- Я не пишу дитячих книжок. І мій син деколи просить, щоб я розказала якусь історію. Я йому кажу, що не вмію розказувати історій, а він каже: «Як, ну ти ж письменниця?!» Натомість я йому дуже багато читаю. Життя без дитини є більш вільним, можна кудись поїхати - на довший чи коротший час, але з появою дитини місце проживання стає стабільним і я живу там, де мій син.

- Чому ви навчилися від своєї дитини?

- Я би сказала, що кожного дня вчуся чомусь від своєї дитини. Так, я отримала в подарунок цифрову відеокамеру, я нею дуже багато під час відпочинку на морі фотографувала, потім перекинула знимки в комп’ютер, щоб усі могли подивитися. І на тих фотографіях я побачила людей знизу, тому що я дивилася на них з дитячої перспективи. Це мене дуже здивувало. Так я зрозуміла, що він бачить на зовсім іншому рівні, на рівні своїх очей, і він бачить все у зовсім іншій перспективі. І я побачила світ його очима.

- Ваші улюблені книги, письменники, до яких ви повертаєтесь і можете перечитувати?

- У житті кожної людини є певні періоди, коли вона читає ті чи інші книжки, але в моєму випадку це є вірші Готфріда Бена, Томас Манн, Чехов. Такий, що просто випадає з цього ряду, - це Достоєвський.

- А з українською літературою ви знайомі?

- Ні, зовсім ні. Можна вважати, що серед українців це є Бруно Шульц, але він в мене не асоціювався з Україною. Коли я сюди їхала, я хотіла познайомитися зі своєю перекладачкою Наталкою Сняданко, і я читала її книжку, яка була перекладена німецькою, і вважаю, що вона є дуже доброю. Також можна сказати, що це Йозеф Рот, Пауль Целян, але важко визначати їхню приналежність, бо вони завжди писали по-німецьки.

- А з сучасників - Прохаська, Андруховича?

- Я би могла прочитати Андруховича, бо він є в Німеччині дуже популярним, але я його не читала. А кого б Ви порадили?

- Прохаська.

- Так, але він до цих пір не є перекладений, тільки зараз буде перша перекладена книжка.

- Його дуже люблять в Україні.

- Я це помітила.

- Яке у вас перше враження від України?

- Я приїхала поїздом з Берліна, бо хотіла мати трохи вражень від України. Я їхала поїздом Берлін-Одеса, і в Ковелі вийшла, і вже звідти їхала до Львова, це було 8 годин. І провідник, який був у поїзді (було дуже холодно), за годину до того, як ми мали приїхати до Львова, накрив мене покривалом. Так, я прокинулася від того, що він накрив мене покривалом, і ось це мої перші враження від України.

- Він знав, що ви письменниця? Популярна особа?

- (сміється) Думаю, що ні.

- Ви працювали в журналістиці, а зараз вже, мабуть, ні?

- Зараз вже ні, бо треба було вибирати між літературою і журналістикою.

- А що є пріоритетом в німецькій журналістиці, бо в нас - це політика, а у вас - якісь соціальні теми, економіка чи культура?

- Я думаю, що це би мало бути якесь поєднання усього, що ви назвали. Я вважаю, що це би мало бути так чи інакше пов’язано, бо політика впливає на культуру і навпаки.

- Чи в Німеччині є багато літературознавчих спеціалізованих журналів, і наскільки критика об’єктивно ставиться до творчості молодих?

- У Німеччині є дуже багато літературознавчих журналів, і свого часу навіть була така ейфорія: критика була доволі рада, що сучасні автори можуть писати вільно, не дуже спираючись на історію, і без егоцентрики. Десять років було добре, а зараз настає такий своєрідний застій. Тепер вже кажуть, що це є дуже легко, дуже аполітично, і зараз є дуже багато таких сучасних політичних романів, які дуже вільно так написані, я таких не читаю. Я мало читаю сучасних німецьких авторів, бо вважаю, що вони можуть вплинути на мене.

- Чи все, що ви пишете, віддаєте у видавництво, чи пишете щось для себе, якийсь можливо, щоденник?

- Так, все, що я напишу, входить в книгу

- В одному з інтерв’ю ви розповідали, що довго шукали себе - пробували і в мистецтві, і в музиці, чи займаєтесь чимось з цього тепер для себе?

- Є така китайська приповідка: «Потрібно берегти себе від здійснення своїх мрій». Це можна сказати і про мене.

- Під час читань ви розповідали про фільм, який було знято на основі ваших оповідань, що там було дуже багато диму, як і у вашому житті, бо ви на той час викурювали в день по 60 цигарок.

- Так, я дійсно дуже багато курила, і мусила це покинути заради здоров’я. Я дуже довго думала, що не можу писати не курячи, і вирішила спробувати, чи мені це вдасться. І виявилося, що це не так.

- Критики порівнювали вас із Вірджинією Вульф, це вам лестило?

- Я думаю, що тут йшлося про зовнішність, що більше можна порівнювати фотографії, а не творчість.

Фото зі сайту mykolan.blogspot.com

Наталка Зубрицька  ZAXID.NET