СТАТТІ ТА РЕПОРТАЖІ

У Франції стільки не читають, як в Україні, – Сесіль Вайсброт

13.11.2008 11:38

– Коли я сідала в нічний поїзд до Парижу, буквально за кілька хвилин до нього приїжджав інший поїзд – сполученням Берлін-Київ. Я щоразу була зачарована, коли дивилася на нього.

У вересні (в межах турне Україною) в Чернівці та Львів завітала знана французька письменниця Сесіль Вайсброт. Авторка відома тим, що досліджує своє минуле. Власне для цього вона й вирушила у подорож Україною - на пошук «власних слідів».

В Україні Сесіль провела два дні. Про враження від нашої країни, життя в Парижі та Берліні, про свої романи вона розповіла в ексклюзивному інтерв’ю ZAXID.NET.

- Розкажіть про ваші перші відчуття після того, як вас запросили на Форум видавців до Львова, в Україну?

- Дуже складно оповісти це коротко. Це були дуже змішанні відчуття. Я лише два дні в Україні. Була в Чернівцях. Лише сьогодні у Львові. Учорашня прогулянка Чернівцями дуже вразила. Ми прогулювалися там пішки по місту. І деякі місця мені здавалися такими близькими, деякі будинки, вулиці нагадували дещо... Навіть інколи було тяжко зрозуміти, що самевони мені нагадують? Вони нагадували мені щось таке близьке. Дуже багато було вражень, коли бачила ці будинки, де жили відомі люди. З Чернівців походить велика кількість видатних особистостей, передусім, німецькомовна поетеса єврейського походження Роза Ауслендер, німецькомовний поет Пауль Целян. Вони народилися в Чернівцях. І для мене в той момент це було дуже близьке.

- Головний месидж цієї поїздки в Україну? Що від неї хочете отримати?

- Коли я їхала в поїзді, то розглядала пейзажі. І оці дуже сильні відчуття, що я в українському поїзді... Цілий минулий рік я провела в Берліні. З мого вікна було видно, як приїжджали поїзди. Коли я сідала в нічний поїзд, який їхав до Парижу, буквально за кілька хвилин до нього приїжджав інший поїзд - з України, також нічний, сполученням Берлін-Київ і потім на Одесу. Я щоразу була зачарована, коли дивилася на цей поїзд.

І коли ми сідали на поїзд з Чернівців у Львів, в мене були якісь такі переживання, що я в тому нічному поїзді.

- Під час творчого тандему з Остапом Сливинським Ви зачитували роман, де мова йде про повернення до історичної пам’яті, про зв’язок з минулим. Наскільки важко було вам дізнаватися про нього, відкривати це минуле?

- Дуже рано в дитинстві я дізналася, що мій дідусь був депортований з Франції в Аушвіц і там загинув. Найтяжче для мене було не дізнатися цю історію самостійно. У мене склалося враження, що я завжди її переживаю, ніби я її знала раніше. Коли я дізналася рано в дитинстві, я тоді від неї звільнилася. Я зрозуміла, що це не моя історія, ця історія моєї сім’ї, я відчула, що моє життя - це зовсім інша річ, і що я повинна прийняти цю спадщину, але продовжувати йти далі.

- У зачитаному вами тексті під час літературного тандему головна героїня чує голоси, в цьому уривку були згадані навіть певні ритуали. Чи вірите в містичні речі, з вами говорять голоси з минулого?

- Я використала це як поетичний засіб. Ніхто зі мною не говорить. Справді, в цьому уривку важкувато було зрозуміти, що то лише засіб, щоб змішати та поєднати живих і мертвих. Я хотіла зробити так, щоб різні покоління спілкувалися між собою.

- Скільки видано ваших романів?

- У мене є 10 романів. Чотири з них перекладені німецькою. Не всі романи є з історичною пам’яттю, але більшість з них. Три книги гостро стосуються цього. В інших частково згадується.

У романі «З ночі» (оригінальна назва «Меморіал») розповідається про замовчування минулого та пошук власної ідентичності. Ця книга отримала схвальні відгуки критиків. Вона номінувалася на відому французьку премію «Ренадо» та премію «Феміна». Це історія жінки, яка не хоче задовольнятися тим, що на свої питання про минуле вона отримує мовчання у відповідь, і яка вирушає потягом у польське місто Кєльце, де намагається дізнатися більше про історію своєї сім’ї та причини гнітючого мовчання. «З ночі» - книга про рубці покоління, над яким смерть та насильницьке переселення, які назавжди наклали свій відбиток.

У романі «Зрада» оповідається про колаборацію частини французького суспільства з фашистськими поневолювачами. У «Вулиці Каспара Фрідріха» йдеться про ситуацію в Берліні після закінчення Другої світової, там німецьке минуле і ситуація Берліна між руїнами і початком нового життя.

- В Інтернеті написано, що Сесіль Вайсброт - «вільна письменниця». Що для вас це означає?

- Вільна не в метафізичному розумінні (усміхається). Це означає, що я сама по собі заробляю на життя, коли щось там пишу. У мене немає іншої роботи. Заробляю лише письменницькою працею і перекладами. Тобто я не є найманим працівником, але я би хотіла бути вільною в іншому розумінні. Дуже гарне було б визначення.

- Які робите переклади?

- З німецької на французьку, і ще раніше робила з англійської на французьку мову.

- Як у Франції та Німеччині ставляться до ярмарку книжок?

- Щороку у Франції в березні відбувається книжковий салон. Туди переважно приходять автори, які можуть підписати охочим книги, автографи можна взяти у кількох авторів. У Франції стільки не читають, як в Україні. Можливо, щороку кількість читаючих збільшується, але загалом це число мале. Під час книжкового салону письменники спілкуються між собою, також із читацькою аудиторією. Тобто, коли відбуваються такі зустрічі як сьогоднішні (мова йде про літературні тандеми, запроваджені в межах Форуму видавців у Львові - ZAXID.NET), то не читаються уривки, вірші не читають, більше йде спілкування, різні діалоги. Інколи дискусії.

У будь-якому випадку французи менше читають, аніж у Німеччині. У березні в Німеччині теж є ярмарок, більш подібний на той, який відбувається у Львові: там теж читають уривки...

- Чи є якісь теми у літераторів цих двох країн - Франції та Німеччини, які завше обговорюються? Наприклад, як зробити так, щоб більше було читачів? Чи обговорюються зустрічі з письменниками та видавцями у пресі?

- У професійному середовищі серед бібліотекарів таке обговорюється. Загалом же про це всюди не говорять.

- На вашу думку, Сесіль, книга може померти в наш комп’ютеризований вік?

- Я не думаю так. Я вважаю, що все може продовжувати існувати поруч.

Довідка ZAXID.NET

Сесіль Вайсброт народилася у 1954 році в Парижі. Вона вивчала літературознавство і після навчання працювала викладачкою французької та літературним редактором. Сьогодні вона є вільною письменницею і живе то в Парижі, то в Берліні. На сьогодні у видавництві «Liebeskind» в німецькому перекладі з’явилися романи «Чоловік та жінка, які спостерігають за місяцем» (2003), «В тіні днів» (2004) та «Зрада» (2006). У 2007-2008 році Сесіль Вайсброт була стипендіаткою Берлінської програми DAAD для митців.

Сьогодні письменниця живе на дві столиці - в Парижі та Берліні. Можливо, тому в її книгах двома головними героїнями постійно є Франція та Німеччина. У Чернівцях та Львові Сесіль Вайсброт взяла участь у літературних читаннях, під час яких озвучила уривки з роману «Меморіал», де описано історію дівчини, яка вирушає до Польщі, намагаючись з’ясувати, які таємниці приховують у її родині.

Фото зі сайту www.bukowina-zentrum.org